Євген Гуцало - Блуд

Цікаво слухати, що я розказую? Ти вже про щось здогадуєшся чи не здогадуєшся? Не здогадуєшся, то слухай. Якась із наших редактрис побувала у тій жіночій консультації, куди ми водили Світлану, переговорила з її лікарем. І розказала нам усе, що від нього почула, а почула від нього дуже мало, дрібницю. Ми не знали, — плакати нам чи сміятися. Ридати чи реготати. Бо що сказав той лікар з жіночої консультації? Що Світлана — незаймана дівчина! Так-так, незаймана дівчина. Прийшла до нього, щоб встановити вагітність і термін вагітності, а він оглянув — і ніякої вагітності не знайшов, бо в неї і дівочу пліву не порушено. Сказав їй іти, а вона ще й розгнівалася на нього, що поганий лікар, бо навіть не вміє встановити вагітності, а працює в жіночій консультації. То він відчинив перед нею двері кабінету й наказав іти геть, і вона пішла, пішла, ображена, що їй трапився такий некваліфікований лікар. Усяких жінок бачив, розказував цей лікар, маю досвід, але таких у моїй практиці не траплялося. А коли цей лікар почув про Павлівку, то сказав: усе зрозуміло, все зрозуміло…

Й нам у видавництві стало все зрозуміло. Хоч зрозуміло, та однаково чудно. Це ж треба! Правду чи неправду розказувала вона про нашого головного редактора, про знаменитого молодого поета, про публіциста? Особливо — про публіциста? Були вони всі у Світлани чи не були? Почали сумніватися. Може, головний редактор і знаменитий молодий поет і не були, але публіцист неодмінно був, бо в нього якась така підозрілива фізіономія — наче він з цієї шкодливою фізіономією був не тільки в нашої коректорки, а й у жінок з виробничого відділу, з бухгалтерії. А психіатричка, Павлівка — була ж, була ж, ніхто не вигадав! А квіти, скільки квітів — і до психіатрички, і після психіатрички? Хтось же їх носив Світлані, хтось же носить. Ось тільки хто? Хоч я сиджу з нею в одній кімнаті, але за весь час не бачила жодного чоловіка, який би приніс їй бодай квіточку, бодай зелений весняний листочок, бодай жовтий осінній листочок!

… за свого двоюрідного брата розкажу, за Сашка, його колись уся Русанівка знала як Сашка Пузиря. Пузир, бо головатий-мордатий, бо грудастий-животастий, а кулаки — як гирі. Він тільки те й робив, що бився з усіма, тому й знали. Пузир прославився ще в одинадцять років — зі своєю однокласницею втекли на острів посеред Дніпра, там поставили намет і жили місяць, ніхто з батьків не знав, де вони поділися. 3 одинадцяти років у нього з дівчатами й почалося. Як був у дев'ятому класі, то сусідка говорила його матері: «Мабуть, у твого Сашка дуже солодка морковка, раз до нього мало не щодня бігає блондинка, учителька фізкультури з їхньої школи. Тільки ти на роботу, а вони обоє біжать зі школи сюди на квартиру, ох і морква в твого Сашка солодка». 3 дівчат насміхався, мовляв, ще не встигнуть на світ народитися, а вже думають заміж вийти. Перша дружина в нього була наркоманка, Пузир з нею теж спробував наркотиків, але не призвичаївся, вернувся до горілки, а наркоманка підзалетіла в колонію — й після колонії розбіглися, вона собі знайшла якогось наркомана. А він потім років два не хотів женитися. Приводив з танців чи просто з вулиці дівку додому, інколи силоміць затягував. Затягував у квартиру, а сам ішов купатися в ванну. Купався в ванні, скільки хотів, а потім уже приступав до дівки. Ти ж могла піти, казав, коли я був у ванні, а ти не пішла, значить, чекала. А спіткнувся на Ленці-хуліганці. В кафе у Гідропарку з нею познайомився, дуже вона йому сподобалася. Привів додому й навіть не пішов купатися у ванні, як завжди, а кинувся її роздягати. Роздягнув, а вона гола вирвалася з квартири за двері. Заходь, кричить голий Пузир, хай сусіди не дивляться. Не хочу, кричить Ленка-хулігаика, хай дивляться. То Сашко на ній і женився. А того, сказав, що вона перша від мене втекла. От яку не приведу, знайому чи незнайому, купаюся у ванні цілу годину — чого ти сидиш і не тікаєш, чого чекаєш мене, коли маєш повну волю? То він переспить з такою — і коліном під зад, іди гуляй, така мені не потрібна. А Ленка-хуліганка перша, яка від нього втекла, значить, не така, як інші, значить, є в неї дівоча гордість, от він і женився. Одну дівчинку народили, другу, бо він від неї хотів мати саме дівчат, бо він її полюбив за один лише факт — що вона тоді втекла від нього в коридор. От і спробуй вгадай цих чоловіків, спробуй догоди: один тебе полюбить за те, за що інший радий від тебе забігти на Колиму. Вони то разом, то по черзі їздили в Польщу, займалися всякою спекуляцією, з то років чотири тому Ленка-хуліганка поїхала сама — й пропала. Тільки листівку прислала, що залишається в Польщі, а шукати її не треба. Чого, навіщо — ніхто не знав. То Сашко Пузир зібрався й поїхав у Польщу, знав, що її треба шукати в Любліні, а де — не знав. Але знайшов. Що вона там утворила! Видала там себе за дівчину, за незаміжню, за бездітну й вишла заміж за якогось польського спекулянта, з яким вона раніше мала діла. На коліна падала, аби тільки Сашко Пузир не викрив її перед поляком. А він її навіть не вдарив. Так любить. За те, що вона колись без трусів утекла від нього в коридор. То що він зробив? Переїхав у село, купив у селі хату — й фермером став. Доглядає двох своїх дочок, обох дуже любить, а за помічницю взяв собі якусь сільську жінку. Він її не любить, але живуть добре, не сваряться. Обидві дочки вже пішли в школу, вчаться. Ленка-хуліганка за цей час ні разу так і не приїжджала. А він її любить і каже: «Ось дочки повиростають, моє хазяйство розростеться, а колись приїде Ленка-хуліганка й побачить, що вона втратила, та пізно буде, бо ми їй ніколи не простимо!»