Володимир Єшкілєв - Втеча майстра Пінзеля

— Ми знайдемо таке приміщення, — пообіцяв Достойний.

— Може в палаці пані Яблоновської? — запитав тайлер.

— Подумаємо, — сказав Достойний і запропонував: — Отже, закінчимо, брати, нашу розмову. Нехай ніхто з присутніх жодним словом не обмовиться про те, що тут почув і побачив. Нехай ці таємниці уникнуть запису прямого і шифрованого. А також уникнуть будь-якого способу накреслення на папері, пергаменті, мідних пластинах і каменях. Поклянемося, брати мої, у цьому і розійдімося в мирі. Нехай невимовна ласка Великого Архітектора перебуває з нами й надалі!

— Клянемося! Нехай буде так! — відгукнулося товариство.

Пінзеля і кавалера Анцо таємничий брат-тайлер повів підземним ходом. Пінзель уперше відвідував цю частину Станиславівського підземелля. Його вели широким проходом, склепіння та стіни якого було викладені з великих цеглин. У проході відчувався протяг, повітря було свіже. Час від часу по боках основного проходу виникали темні глибокі ніші та відгалуження, що свідчило про знамениту складність системи хідників, прокладених під цегляною фортецею давніх гетьманів.

На стінах де-не-де було видно іржаві тримачі смолоскипів, написи та залізні кільця. Пінзелеві залишалося тільки здогадуватися, кого припинали ланцами до тих кілець. Для відводу води будівничі передбачили ринви і рівчаки, складені з керамічних ланок. Судячи з рівномірного дзюркотіння, що супроводжувало їхній похід, водовідвідна система Станиславівських катакомб усе ще працювала справно. Калюж під ногами Майстер не побачив.

Раптом брат-тайлер зупинився і посвітив смолоскипом на стіну. Там, між цеглин, було вмуровано Керамічну плиту із системою символів. Посередині містився трикутний щит, вертикально розділений рискою. На щиті було зображено лицарів, які вдвох їхали на одній коняці. Над щитом було вміщено рівнопроменевий хрест, кожен промінь якого закінчувався кулькою. Під щитом вирізьбили: Nil nisi clavis deest.

— «Не шукайте нічого, окрім ключа», — переклав написа Пінзель, обернувся й зустрів очі кавалера Анцо.

— Або, панове, я чогось не розумію, або ці підземелля були побудовані тамплієрами, — сказав скульптор. — Цю символіку й це гасло я бачив у книжках Ордену, які давав нам читати прецептор Цивілій.

— Нам не все відомо про будівничих, — пояснив брат-тайлер, — але з того, що ми знаємо, виходить таке: якесь відгалуження Ордену Лицарів Храму планувало зробити Саниславів своєю таємною столицею, Містом Ключів [38] Теперішній Станіслав (Івано-Франківськ) зберігає у своїй топографії певні залишки гностичної геометрії (зірчану структуру). . Ми називаємо цих Лицарів Antecessoris — Попередниками. Місто цілеспрямовано будувалося згідно з принципами гностичної геометрії. Особливо це стосується підземної частини. Так продовжувалося десь років зо двадцять, приблизно до року смерті короля Яна Собеського [39] Король Речі Посполитої Ян III Собеський помер у 1696 році. . Потім щось таке сталося і розбудову підземної частини припинили. Але набудувати дечого таки встигли. Ми знайшли навіть підземний храм. Він восьмикутний у плані, за Традицією тамплієрів. Туди було вже занесено вівтарний камінь, але слідів служб ми не помітили. В ніші за храмом Попередники обладнали велику лицарську крипту. Але жодного поховання там немає. Тільки брила чудового коштовного жадаїту [40] Напівдорогоцінний камінь, переважно зеленого кольору. .

— Може, їх вбили? — припустив Пінзель.

— Нам, пане, про це не відомо, — знизав плечима брат-тайлер. — Між часом зникнення Попередників і внесенням Світла до Станиславова вільними мулярами пройшло майже шість десятиліть профанічної темряви. Традицію було перервано… Тоді, коли зникли Попередники, були зовсім непевні часи: війни, повстання. Майже як от тепер.

Вони продовжили шлях підземним лабіринтом. Цегляний прохід закінчився. Почався довгий земляний лаз, закріплений дерев'яними підпорами і дубовими дошками. Останні сто кроків гностики пройшли, низько схиляючись і зачіпаючи ліктями глиняні стіни хідника.

Вийшли вони далеко за стінами фортеці. Навколо виходу, замаскованого кущами, росли яблуні. Тут був сад, доглянутий і плодючий. Помальований на біло двоповерховий будинок стояв неподалік. Неквапно наближався вечір. Сонце гарбузового кольору сповзало до обрію між деревами. Все дихало золотавим літнім спокоєм. Вдоволено гули комахи.

— Це, панове, будинок одного з наших надійних братів, — пояснив тайлер. — Там на Вас чекає вечеря. Мир Вам.