Володимир Єшкілєв - Інше ґроно проникнень і свідчень

У безпорадному стані бідолашний професор залишався всю ніч, відганяючи криками та лайкою приблудних псів, які збиралися скуштувати фаршированого вченою плоттю падла. Вранці крики почули селяни, які — що зрозуміло, враховуючи освітній рівень цих побожних трударів — повтікали у великому страсі від дива черевомовної коняки.

За лічені години звістка про незвичний феномен досягла вулиць і площ Сараґоси. Жінки молилися, чоловіки мобілізовувалися. В ті часи кінця світу очікували щомиті і в дивних подіях та речах вбачали знаки Апокаліпси.

Натовпи городян рушили в поле й теж почули крики нещасного професора. Вони не наважувалися наблизитися до коняки, передбачаючи у феномені ознаки диявольської присутності, а хвіст заважав їм роздивитися голову Гвадалахари. Міська громада відрядила спеціального посланця до найближчого відділку святої інквізиції. Тамтешні експерти зацікавилися неблагодатним феноменом і наказали негайно допровадити вмістилище злої та лайливої сили до їхнього трибуналу.

Там, нарешті, було помічено голову жертви лиходійних спудеїв. Але голова була так вимащена кров'ю й нечистотами, що поважного Гвадалахару фатально не впізнавали. Окрім того, феномен вже був у юрисдикції святої інквізиції, себто — згідно з тодішніми «поняттями» — за межами ординарного плину подій та явищ. Незважаючи на пояснення й застереження професора, святі отці наказали піддати черевомовну худобину тортурам (тут в мене виникає безліч питань до полеміста Гейвіна, але він вже на жодне, на жаль, не може відповісти).

Коли кати почали стягувати на череві коняки мотузки (до феномену було, як здається, застосовано тортури типу pottaro — улюблені розваги романського середньовіччя, далекі родичі східноєвропейської «диби»), черево луснуло і звідти під ноги трибуналу вивалився високоповажний сіяч знань. «Так парадоксально, — підводить повчальний підсумок письменник Скотт, — тортури врятували людину від загибелі». Нам залишається либонь подякувати Богові, що ми живемо не в Сараґосі кінця сімнадцятого століття, а в демократичній державі Україні у столітті XXI.

Хоча, з іншого боку, шкода тих часів, коли ще можна було нелюбого прохвесора застромити до конячого падла. Нині вже — зась. Світ став холоднішим і коректнішим. Три крапки.

Коли восени 1091 східна частина озера Сіху в Інчжоу (тепер Фуян, провінція Анхой, Китайська Народна Республіка) випарувалася під несподівано могутнім вересневим Сонцем, сотні тисяч великих рибин застрягли в гливкій смердючій багнюці. Тоді Су Дунпо (1037—1101), що виконував там секретне доручення імператора, наказав збирати рибу в сітки і переносити до західної частини озера, де ще збереглась вода. Цим подіям він присвятив два віршовані тексти. Його сучасник Чень Шидао (1053—1102) відповів на них трьома посланнями. Перший рядок другого віршованого послання перекладають наступним чином: «Лапати рибу можна було просто руками, ніби збираєш грудки землі».

Знавці давньокитайської літератури знаходять в цьому рядку комбінацію ієрогліфів «е шуй цюй юй», яка виводить поетичний образ доступної риби на найвищий щабель філософського узагальнення. Ми можемо припустити: Чень Шидао зрозумів, що час від часу настають такі духовні «спекотні осені», коли з мутної води міркувань під тиском обставин випливають незбагненні «риби істини». Зазвичай невловимі й хитрі, вони раптом стають доступними і зніяковілими. Примітивні люди використовують впійману істину примітивно — кладуть на «пательню пліток та суджень», отримують просту насолоду відкритого обговорення таємних речей. Мудрі ж люди дозволяють рибам істини спокійно жити в західній частині озера.

Хоча звичайним людям обмежений доступ до таємного та потойбічного, якісь особливі рудиментарні органи сигналізують нам (тихо-тихо, майже нечутно) про кліматичні зміни в астральних світах. Останнім часом навколо з підозрілою регулярністю почали вистрибувати і плескати хвостами різнокаліброві риби істини. Що дозволяє мені припустити: десь там, в одному зі світів тонких енергій, настала «спекотна осінь в Інчжоу».

Першою рибою істини стали чутки про відступ. Сірі люди, які приятелювали з людьми зла, почали приходити до наших укріплень і казати: «Це фатум. В наших тилах не все спокійно, ян та інь знову зрушилися, а батальйонні відьмаки пророкують зради та згіршення». Потім сірих відчутно поменшало на вулицях і в кав'ярнях. Ті, що лишилися, вперто теревенили про родинні проблеми, хворих тет і неслухняних дітей. Вони заглядали в очі цивільним і просили педагогічних порад. Цивільні переважно сірим не співчували. Ми зрозуміли, що люди зла залишили якусь зі своїх стратегічних позицій. Цей раптовий відступ не приніс спокою нікому, але створив порожнечу й тимчасове місце для уможливлення. Так завжди буває, коли снайпери залишають хутір, але гільзи все ще блискучі, теплі і відлякують псів.