Володимир Єшкілєв - Побачити Алькор

— Добридень! — привітався Пітер. — А я щось вас там не бачив, — він кивнув у напрямі сектора, де щойно знайшла свій останній притулок старша жрецька пара ковену «Око Півночі».

— Ми близько не підходили, там стільки народу поназбиралося, що й не проштовхнешся, — пояснив Лавр. — Ваших, до речі, там було багато.

— А як ти «наших» упізнаєш?

— Так це ж не складно. У них у всіх краватки із символікою, значки… Там, напевне, сотні півтори ваших тусувалось. Загальний сходняк?

— Така традиція. У Тимофія Леонтійовича в нашій організації був досить високий ранг, — пояснив Костиганов і посміхнувся Мармурі: — А вас як звати, юна леді?

— Наталія, — Мармура твердо і впевнено зустріла оцінюючий погляд Пітера. В її очах стрибали веселі бісики. Вона знала, що добре виглядає. Що їй пасує вузьке чорне плаття на бретельках.

— Мене називайте Пітером. А це — Тамара, — відрекомендував він Руну, яка аж сяяла привітністю і яскравою красою.

— Дуже приємно, — Руна приязно посміхнулась Мармурі і запропонувала: — Наташо, давайте ми з вами відійдемо, попліткуємо про своє. Бо я так розумію, чоловікам треба поспілкуватись.

— Ти така здогадлива, — підтримав її ініціативу Пітер.

— Ти ж сам кажеш, що я донька відьми, — багатозначна посмішка Руни викликала б заздрість не в одної з професійних акторок.

Коли дівчата відійшли, Лавр спитав:

— Це і є твоя Руна?

— Вона.

— Розкішна дама. Вітаю.

— Твоя теж нівроку. Молода та рання… Ти був знайомий з адвокатом, чи просто так гуляєш?

— Моя мати колись працювала в Генеральній прокуратурі під керівництвом його батька. Майже десять років вони разом пропрацювали. Леонтій Максимович у ті часи бував у нас в гостях. Величний був старий, сивий, доглянутий. Дорогі італійські костюми носив, шовкові краватки, перстень з діамантом… До речі, Пітере, а тобі відомі якісь подробиці? Як воно там сталось із Тимофієм Леонтійовичем?

— Вони загинули в автокатастрофі. BMW пана Закусила на великій швидкості зіткнулось з КрАЗом. Зі здоровенним таким самоскидом. Той ішов зустрічною, а «беха» раптом вискочила на зустрічну прямо перед ним. Шофер самоскиду нічого не встиг зробити. Трасова експертиза це підтвердила. Вони загинули миттєво, двигун проїхав салоном, усе там на фарш перетовк. У ДАІ кажуть, що адвокат або заснув за кермом, або в нього стався серцевий напад. Така основна версія слідства. І, здається, інших версій не передбачається.

— Ти вважаєш, що це випадковість? — Лавр уважно подивився на Пітера.

— Я не знаю, Лавре, що саме вважати випадковістю, а що закономірністю. Це, так би мовити, питання філософське і залежить переважно від світогляду і способу мислення. А якщо ти мене питаєш, чи не доклались ми до цієї аварії, то я тобі відповім: ні, не доклались, жодним боком.

— Питань більше не маю. Отже, джерело зла знешкоджене без зовнішнього втручання. Нехай так і буде. Слава Богу… Може, закличемо наших дам?

— Я не проти. Я навіть не проти випити з вами по келиху свіжого бочкового за упокій душі новопреставленого Тимофія Закусила.

— Брата, упокоєного на Вічному Сході?

— Ні, просто Тимофія Закусила.

— Чи жерця Дрона?

— А ти звідки знаєш?

— У нас є свої джерела, Пітере.

— І це правильно, — підсумував Костиганов. — Знання, Лавре, це та ще сила.

Коли Мармура з Руною відійшли «попліткувати про своє», жриця без вступу запитала:

— Ти посвячена?

— Що? — не зрозуміла Мармура.

— Я відчуваю в тобі родову прихильність Богині, — Руна ніжно доторкнулась до оголеного плеча дівчини. — Тебе вже посвятили у жриці?

— Звідки ти знаєш про родову прихильність? — погляд Мармури пройшов обличчям Руни, затримався на її чуттєвих губах і ковзнув нижче, туди, де у відкритому декольте гордо мешкали груди жриці. Зграбні, великі, рівномірно вкриті латунною засмагою.

— Я відчуваю спадкових жриць, — Руна оцінила Мармурин погляд і ледь помітно кивнула. — Я сама спадкова.

— Мені казали, що жриця в мені спить. Що її ще треба розбудити.

— Є особливий ритуал пробудження. Він називається Ритуалом Ведмедиці. Мені доручені його слова і дії.

— І що з того?

— Я проведу Ритуал Ведмедиці і висвячу тебе у жриці. Якщо ти, звісно, не проти отримати силу Акуна через моє тіло, — Руна поправила перекручену бретельку на плечі Мармури. — Ти ж не проти?

— Я не знаю.

— Подумай. Ти дуже гарна, Наташо, — Руна склала губи, ніби для поцілунку. — І ти правильно робиш, що не одягаєш під це плаття білизни.