Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Під ретроскопом Єшкілєва вимальовується живий і неоднозначний Сковорода, з людськими страхами й грішними думками, самодостатній і самотній персонаж, котрий проживає як гру «життя того, хто присвятив себе пошукам Живого Бога». Та він «не є українським Сократом, — що переконливо аргументував Чижевський, — бо для Сократа характеристична — поруч з етичним патосом — якраз висока оцінка раціональної форми. Сковороду можемо скоріш назвати українським досократиком». А це означає, що до складного філософського інструментарію він ставиться по-своєму — «як дитина грається з ним й будує не раціональні конструкції, а фантастичні символічні будови, які, щоправда, не є ані беззмістовні, ані безвартісні». Сковорода по життю шукав цілісності (у Юнга ця цілісність «психічна»), притаманної вищій реальності, на противагу «профанному світові», якому чужа священна єдність протилежностей — coincidentia oppositorum (визначення Бога в філософії М. Кузанського). Бог Сковороди — той, який не має імені, недосяжний і невимовний: «Бог ловить вірою, ловить таємно й суєвірством…».

Існує версія, що карколомний світоглядний прорив у мисленні Григорія Сковороди стався в період європейських подорожей 1750—1753 років — безумовної «білої плями» в його біографії. За версією Єшкілєва, молодий Сковорода потрапив до середовища містиків-революціонерів, серед яких провідну роль тоді грали «вільні муляри», які належали до різних напрямів та юрисдикцій європейської масонерії. Ще одна загадка біографії — як спромігся Сковорода мандрувати Європою? Адже історикам відомо, що з Токаю, де мала постійну резиденцію експедиція генерала Г. Вишневського, вийти «в світ» можна було лише маючи надійні подорожні документи. Столиця угорського виноробства тоді перебувала під Австрійською імперією, на землях якої ще з кінця XVII століття було встановлено суворий поліцейський режим. Спорядити свого підлеглого таким паспортом, який би забезпечив йому безперешкодні подорожі австрійськими дорогами, самому Вишневському навряд чи було до снаги. Та й мотивації такого вчинку, якби він і стався насправді, не зовсім зрозумілі. Тому Єшкілєв «призначає» Сковороду шпигуном. Цей сюжетний прийом одночасно вирішує всі питання про документи, фінансові ресурси та про безперешкодне повернення Григорія в Російську імперію. Можна було піти іншим шляхом і визнати, що сковородинські мандри європейськими столицями — лише легенда, але тоді на сторінках роману майбутній філософ не зрозумів би таємничої сутності Андрогіна, не зустрів би масонку Констанцу, красуню-інтелектуалку, фатальну жінку, яка розтривожила не тільки його розум.

Володимир Єшкілєв безкомпромісно ділить людей теперішнього світу, як і сучасників Сковороди, на втаємничених, причетних до гностичних секретів минувшини, та незрячих профанів. Персонаж роману Павло Вигилярний, який не з власної волі стає «спадкоємцем» Сковороди, проходить — знову-таки не самовільно — шлях від профана до повноважного містика. Цією пригодою автор прозоро натякає на те, що непосвяченим не зрозуміти «справжнього Сковороду» — посвяченого гностика, тільки з іншої епохи.

Упродовж багатьох років В. Єшкілєв пише щось на кшталт «метароману» — пов'язаного певною ідеєю «ланцюга текстів» (есеїв, оповідань, романів, статей), де намагається вибудувати не лише альтернативне бачення окремих постатей української історії, а напевне щось більше: альтернативне бачення історії України — від найдавніших часів аж до наших днів. Ця альтернативна історія обумовлена, серед іншого, модною у всі часи конспірологією. Вона спирається на переконаність автора роману у тому, що видиму історію України безупинно рухають невидимі сили, яким завжди вдається залишатись за межами підручників з історії. Ці невидимі сили, що виразно прочитується в текстах Єшкілєва, кожної епохи виступають під інакшими іменами, проте сутність у них завжди одна: вони прагнуть контролю над течіями історії, всезнання і всевладдя. Ключові постаті українського минулого (ймовірно, й сьогодення) в інтерпретації автора «Усіх кутів Трикутника» якось стикалися з цими невидимими силами та займали певні позиції на «шаховій дошці», де століттями не припиняється конспірологічна гра.

Інна Корнелюк

Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії

Стор. 21: Серед трактирів-гербергів, які, немов поганки, обсіли Краківський шлях, заїжджий двір «Під кляштором» вважався (одим =>) одним з найчистіших і найдорожчих.