Вісім. Жіноча мережева проза

Складалося таке враження, що наша війна одностороння. Мене розпирає від гніву, а він, знай собі, тішиться і усіляке покарання перетворює на розвагу для себе. Після того як я прийшла до хати і побачила, що уся підлога всипана білим порошком невідомого походження, я безсило сповзла по стінці. Виявилося, що мама купила мішок борошна для якихось своїх материнських потреб і тимчасово занесла його до мене. Той мішок потрапив Цапові на зуб. Але просто перегризти йому було мало. Він розніс вміст мішка по всій квартирі. Нервово наспівуючи «Білі мухи налетіти, все подвір'я стало біле», я пішла шукати тварину. Він мирно спав у моїй кімнаті, знявши з мого ліжка покривало і поклавши брудну дупу на свіжу наволочку. Від мого крику він прокинувся і моментально бухнув у мої обійми, імітуючи безмежне щастя після кількарічної розлуки (він завжди так поводився, коли я поверталася додому). Я спритним рухом спіймала його в польоті і притиснула до підлоги. Ця потвора вирішила, що я з ним бавлюся, і почала катулятися на спині, похрюкуючи від задоволення. Тоді я вперше його вдарила. Несильно, але з ляскотом, по накачаному стегенцю. Цап скавульнув і притих. Він подивився на мене такими очима, що в моїх спогадах пронеслося півдитинства з усіма моїми провинами, разом з розтином жаб. Думаю, саме такими очима я сама дивилася на тих, хто викривав мою шкоду. Тому мені вмить захотілося пригорнути Цапа до себе. Мій педагогічний провал був використаний проти мене: Цап облизав мені все обличчя, підхопився на ноги, застрибнув у коридорі у власну ж калюжу, помчав на кухню, скочив мокрими лапами в борошно, кілька разів пчихнув, тим здійнявши хвилю білої пилюки, і, пригнавши назад, задоволений, застрибнув на ліжко. З ногами на подушку. Це коло забрало в нього секунд з п'ять. Я прибирала три години.

Сюрпризи вдома чекали мене щоразу, коли я поверталася, тому вже давно перестали бути сюрпризами. Я за звичкою з острахом відчиняла двері і з заплющеними очима ступала в калюжу. Потім розтуляла одне око і починала вивчати збитки. Якщо не було видимих катастроф, я розплющувала обидва ока і починала нишпорити по квартирі, шукаючи підступу. Не знайшла я його один-єдиний раз, коли мама забрала Цапа на дачу провітрити мозок.

Треба завважити, що цей зухвалий молодик був естетом. Коли він вперше порвав подушку, мені й самій дух перехопило від краси, яка м'яким шаром вкрила підлогу моєї квартири. Пір'ячко ворушилося від протягів і потужних подач повітря, які випускав з ніздрів Цап, що причаївся під ліжком. Я ж милувалася, безсило сповзаючи в крісло. Це ж декорація для фотосесії! Я кинулася по фотоапарат. Природне світло, промені сонця крізь фіранки. Протяги здіймають пухнасті білі хвилі. Залишалося тільки виманити з-під ліжка модель. «Цапеня», — я промовляла якомога лагідніше. Потвора почала потихеньку вилазити, спочатку виставивши з укриття задок. Я підкинула пір'я вгору, і воно почало падати на пса м'яким снігом. Той зрадів, від щастя впав на спину і став тертися об килим. Він посміхався на усю свою бридотну пащеку і в цю мить був найщасливішою істотою на світі. Я фотографувала. Від безмежного щастя Цап почав намотувати кола по кімнаті, і пір'я літало за ним вихором, як мирний ураган Торнадо. Захеканий пес ліг на підлогу і почав тяжко хрюкати, як це завжди з ним бувало після фізичних навантажень. Я лягла поруч і відчула, як він нюхає моє вухо, скроплюючи його шмарклями. Простягнувши руку, я далі фотографувала цю нашу ідилію людини та тварини. Тоді ми обоє були щасливі і задоволені одне одним. Щоправда, я була щаслива тільки до тієї миті, коли зрозуміла, що декорацію для фотосесії доведеться прибрати. Більше відчуття щастя вигляд порваних подушок у мене не викликав. А їх Цап подер, повірте, немало.

Після року життя з Цапом в мене, мабуть, з'явилася сивина. Звичайно ж, її не видно було під фарбованим волоссям, але появу сивих волосин я відчувала щоразу, коли проклинала ту тварину (а робила я це кілька разів на день). Тому що приводів для цього було більше і більше.

Тепер я розумію, що той сучий син любив мене надто дивною любов'ю, яка зазнала серйозних мутацій у його порушеній мозковій мікросхемі. І така модифікована любов, якщо це таки була вона, — зовсім не те, що мені було потрібно. Але тоді мій мозок не працював: хтось перемкнув тумблер на позицію, протилежну здоровому глузду. Я прагнула картинних стосунків і щиро вірила, що ми будемо поховані в одній труні після того, як проживемо у пристрасному коханні 74 з половиною роки. Його запах вводив мене у медитативний стан. Цап виявився мудрішим і відразу подав сигнал тривоги, наблювавши йому в новенькі «Адідас Суперстар Лімітед Едішн». Через ту халепу героєві моїх полюцій довелося ночувати в мене, бо з блювотинням, що хлюпає під правою п'яткою, не дуже зручно йти додому. Я власноруч випрала йому взуття, бо Цаповими випорожненнями вже давно не гидувала. Тоді я вважала, що мій героїчний вчинок з пранням — це символ безмежної відданості і крок до абсолютно нових стосунків. В принципі, так воно і сталося, але це були не ті стосунки, яких я прагнула у своїх молодих мріях.