Вісім. Жіноча мережева проза

Чекаю на швидку відповідь, бо літо сі кінчає,

Святий Миколаю! Світлана Миколаївна казала написати тобі листа. Я не дуже вірю, що мій лист до тебе дійде, бо ти з казки. Думаю, що ти не існуєш. Пишу тільки для того, щоб не отримати двійку.

Спочатку треба розповісти, чи була я чемна. Хоч то нічого не дасть, і я все одно отримаю від батьків лише різочки та мандаринки. Ну, може, ще новий зошит. Але чемна я була. От недавно Тугрин Михайло у роздягалці перед фізкультурою показав мені пісюна, то я відразу розказала Ігорю Федоровичу. І Тугрину написали в щоденник зауваження, і його маму викликала наша керівничка.

А на танцях Маринка мене зачепила, і я неправильно зробила крутку в угорському, і через то зіпсувала весь танець. То я потім її шкарпетку в унітаз кинула, щоб наступного разу мене не чіпала і не псувала танцю. А якби таке на концерті сталося?! Тепер буде знати.

Валентина вдома хотіла мене вдарити, за те, що я на її футболці написала маркером «Діма Білан». Я встигла нагнутися, і Валька вдарилася рукою об шафу. А я мамі швидко сказала, що Валька не дає мені свої речі носити, а ми ж сестри і в нас усе має бути спільне. То тепер Валя буде тиждень мити посуд, і на Новий рік я зможу вдягнути її сукню. І тепер подумає, перед тим як битися.

Мама недавно купила нову помаду і просила не казати татові, щоб він її не сварив, що вона гроші тратить на пусте. Але ж я так просила її купити мені щурика, а вона казала, що грошей немає, а сама помаду купує. То я татові сказала, щоб купив мені щурика, бо в мами нова помада. Так від тата отримали і я, і мама. Якось несправедливо вийшло, а я люблю, щоб завжди справедливо було.

Так от, Св. Миколаю, якщо ти є, то подаруй мені, будь ласочка, маленького білого щурика. Бо я була чемна і завжди боролася за справедливість. Про того щурика я давно вже мрію. Такий є в сусідської Оленки, хоч вона і не заслужила, бо завжди шмарклі рукавом підтирає, і всім від того бридко. А той щурик такий м'якенький і такий пухнастий! І такі в нього очі червоні, блискучі і маленькі, як намистинки з коралів моєї бабці, які мама не дозволяє мені брати, але я все одно беру, бо знаю, де лежить ключ від скрині. Тільки хвостик негарний в того щурика, бо рожевий і без шерсті, але я б того хвостика відрізала, і був би мій щурик найгарніший у світі, і всі б мені заздрили. Але я б нікому не давала його потримати, щоб не забруднили його білесенького хутрочка. Якщо, Св. Миколаю, ти мені цього року не подаруєш щурика, то я розкажу, що ти не справжній, маминому похресникові маленькому Андрійчикові, який в тебе досі вірить.

Шановний пане Малєжик! Я — Ваш відданий прихильник, як то тепер кажуть, фанат. Я стежу за Вашою творчістю ще з часів гурту «Вєсьолиє ребята», стежу довго і дуже пильно. Я знаю напам'ять усі Ваші пісні і раніше виконував їх під гітару перед друзями. Чому раніше? Тому що тепер друзі відвернулися від мене. І все, перепрошую дуже, через Вас, В'ячеславе. Я не можу зрозуміти, чому так склалося, але моїм друзям і родичам ніколи не подобалася Ваша творчість. Дружина тяжко мене сварить, підозрюючи в содомських злочинах, а все через те, що Ви, В'ячеславе, мали необережність співати в гурті «Голубиє гітари». Недавно під час сварки вона мені зізналася, що їй було дуже соромно, коли в період моїх до неї залицянь я в компанії виконував Вашу пісню «Мєлі, Ємєля, твая неделя…», а інші хлопці тоді співали «Let it be». Так йшла би за іншого, правильно я кажу? Діти теж з мене глузують, не дають мені слухати ваші касети, навіть у машині. Старший мій поміняв у «вісімці» касетну магнітолу на сі-ді програвач, бо знає, що Ваші пісні на дисках знайти дуже складно. То треба їхати аж до Києва на Петрівку, бо в нас того точно не продають. Я не маю підтримки від жодної людини. Коли намагався створити на роботі Ваш фан-клуб, мене викликав до себе сам директор і сказав, щоб я не провадив агітації, інакше мене відправлять на пенсію раніше за встановлений у державі термін.

Так от, В'ячеславе, чому я Вам пишу. Я знаю, що Ви тепер живете в Америці, але мені не відомо, чи продовжуєте ви свою творчу діяльність. Якщо продовжуєте, то я Вас благаю, припиніть. Я того не витримаю. Я вже чітко вирішив викинути у сміттєпровід усі Ваші касети і свою гітару, бо то всьо страшно псує мені життя. Забудьмо про існування один одного і щасливо відпочиваймо на пенсії.

Шире круг, як то кажуть (до речі, з цікавістю спостерігав за кожним випуском Вашої програми).