Кузьма Скрябін - Я, «Побєда» і Берлін

Я — грішний син свої мами,
П'яний гріхами.
Я — грішний дух свого тіла,
Спалюю крила...

Я хочу бути твоїми духами,
Твоїми духами...
Так, то я,
Я хочу бути духами...

Біль відчаю хвилею котиться зверху,
Кидає на вітер нетлінні слова.
На трупах стою і очікую смерті.
О Боже! Я бачу кусок кістяка.

Розплаяна плоть в неземному конверті
Летить у безвихідь, зникає в пітьмі.
Я знову у фальші думок круговерті —
Очікую Бога, а топлюсь в багні.

Засмоктують сохлі мої почуття,
Страхіттями живлять вже мертву ідею.
Душа відлітає кудись в небуття,
А плоть...
Душа відлітає кудись в небуття,
А плоть...
Плоть вже розклалася, злившись з землею.
Злившись з землею...

Цілий рік його чекали, і коли вже зима
Понакрила білим снігом і приспала поля,
Позаносила ялинки нам до хати живі,
Ми наїлися цукерок і бажаєм собі...

Щоби в наші теплі хати не заходив мороз,
Щоби наше добре серце не хворіло на зло,
Щоби в космос полетіли всі космічні літаки,
Скрябін хоче всім добра...

З Новим роком!

А ми зустрінем Новий рік і понап'ємося вина,
Будем голосно стріляти, але то не війна.
Самі ліпші подарунки подарує нам життя,
Самі ліпші побажання попридумуй собі сам...

Щоби в наші теплі хати не заходив мороз,
Щоби наше добре серце не хворіло на зло,
Щоби з космосу вернулися космічні літаки,
Скрябін хоче всім добра...

З Новим роком!

Щоби в наші теплі хати не заходив мороз...
З Новим роком!
Щоби наше добре серце не хворіло на зло...
З Новим роком!
Щоби в космос полетіли всі космічні літаки
З Новим роком!
Щоби з космосу вернулися космічні літаки..
Скрябін хоче всім добра...
З Новим роком!

До себе в хату входиш через вікно,
Напам'ять знаєш це недобре кіно.
Читаєш ти газети, тихо кричиш,
Тобі не треба ніц, хіба коли спиш.

Холодні сльози свої не витирай
І мову риб ніколи не забувай...
Нікого злого ти сюда не пускай —
В загублений рай!

Ті свої сни нікому не віддавай
І всьо, що маєш, ти від них заховай...
Вони всі хочуть зла, ти скоро тікай —
В загублений рай!

І знов хтось брудний залізає на трон,
Слюною з рота плює в твоє вікно...
То параноя тихо косить всіх нас,
А голі стіни в хаті слухають джаз...

А голі стіни в хаті слухають джаз...
А голі стіни в хаті слухають джаз...
А голі стіни в хаті слухають джаз...
А голі стіни в хаті слухають джаз...

Десь там, глибоко в тобі,
Тіло, сковане льодом,
Просить, а ти не чуєш,
Сонце сама замуруєш над ним.

Десь там по коридорах
Ходиш, втоплена в сором,
Плачеш, ніхто не знає,
Де ти — сон заховає твій біль.

Мала в руках і об землю розбила,
Було так близько — не долетіла,
Кинула вниз свої зламані крила...

Десь там, на краю міста,
Темно, розбиті вікна,
Холод на вухо скаже —
Потім жити не страшно.

Попелом страху очі закрила,
Голосу тіла чути не вміла,
Світло закрили зламані крила...

Голосом людей,
Стуками дверей,
Десь поїхав ліфт —
Я змучений...

Запахом рослий,
Звуками тварин,
Пиво, як вода —
Я змучений...

Я не маю сил,
Я не маю сил,
Ще десь треба йти,
А я не маю сил...

Скільки днів робив
Сам не знаю що,
Я вже як дурний —
Я змучений...

Хворий кожен день,
Хворий кожну ніч,
Бачу твої сни —
Я змучений...

Я п'ю молоко і заїдаю хлібом,
А збоку мій кіт миє руки з милом.
І добре є нам, нема що говорити,
Закрийте вікно, щоб мух не напустити.

І буде так цілий час...
І буде так цілий час...

Я люблю твій дім, я люблю твої ноги,
Вдихаю той дим, що вижити поможе.
Три рази на день мию свої зуби,
Я, може, дурний, складаю всьо до купи.

І буде так цілий час...
І буде так цілий час...

Не надіявся я на це, так то вже є.
То був хтось, кого я знав і міг зрозуміти.
Не знаю, що тепер зробити,
Не знаю, ким ти є тепер.
То, що говориш, звучить так,
Що відчуваю я знов когось чужого.