Кузьма Скрябін - Я, «Побєда» і Берлін

Ти так прикольно засинаєш,
Ніби когось обіймаєш,
А зранку тапочком кидаєш
І знов починаєш,
Руляєш по своїх подружках
Мені зняти стружку, їм плачеш на вушко...

Я опинився в морі з дикою землею разом.
На круглім клаптику пливу.
Пливу в далекі сни, над мною птахи шум дають,
Так схожий з писками людьми.

Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...
Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...

Нема нас...

Я ноги мочу у воді, щоб змити бруд великої землі.
Вже зірки видно у воді,
А я пливу в далеку далечінь, не хочу бачити притулку.
Бо вже гортали всі мене.

Я загрібав руками рідину, так схожу на прісну воду,
Відчув так дивно — мало місця.
Я в теплій ванні з шумом був, я в ліжку спав,
Я спав...

Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...
Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...

Нема нас...

Нема...
А всюди море і вода...
І тільки море і вода...

Скажи нам, хто ти?
Ми мусим то знати
І своє життя тобі в руки віддати.
На полі бою сили нерівні,
Ти будеш за нас до смерті стояти.

Ти, певно, той, кому правди замало.
В старих уставах твоїх правил немає.
Ти, певно, той, чиєю кров'ю
написана пісня нашої волі.

Герой, герой, герой,
Повертайся живим!
Герой — ми маєм бути такі, як ти.
Герой — ти нам потрібен живим.
Герой — ми маєм бути такі, як ти.

І люди, як стіни, проти себе стояли,
Від страху смерті свою зброю стискали.
І крикнув хтось: «Гей, пустіть молодого!
Ми підем за ним — всі один до одного».

Ти, певно, той, хто може і вміє,
Кому себе спокійно довіриш.
Ти, певно, той, чиєю кров'ю
Написана пісня нашої волі.

Герой — то не той, хто летить до сонця
І, палячи крила, падає вниз,
А той, хто вернеться до людей,
Щоб їм показати, куди треба йти.
Тягнися до сонця, не палячи крила,
ти нам потрібен тільки живий,
Тягнися до сонця...

Герой, герой, герой,
Повертайся живим!
Герой — ми маєм бути такі, як ти.
Герой — ти нам потрібен живим.
Герой — ми маєм бути такі, як ти.

Чую, брате, що буде війна,
Холодна і мокра, довга і зла.
Квадратні на круглих будуть іти
За то, що ті рівні, як їх не крути.

Візьми собі шалик, візьми собі плащ,
Нікого не бійся, ніколи не плач.
Ти знаєш дорогу і маєш ще час,
Налий собі пива і випий за нас.

Втікай, бо скоро буде війна,
Шукай собі місце, де вар'ягів нема.
Втікай, бо скоро буде війна!
На-на-на-на...

Втікай, бо скоро буде війна,
Холодна і мокра, довга і хта.
Втікай, бо скоро буде війна!
Буде війна...

А ще хтось додому напише листа,
Як бомби літають і кулі свистять.
Купи собі ровер і скоро жени,
Бо можна не встигнути — близько бої.

А в нас під ногами чужі хробаки,
Тож дайте їм їсти, налийте води.
Одінь окуляри з фіолетовим шклом,
Так легше стіну пробивати чолом.

У вікні своєму
Хмари ти рахуєш.
Я вже недалеко,
Скоро ти мене почуєш.

Давай з тобою займатися любов'ю!
Під своїм светром
Ти ховаєш душу — я її не бачу,
Тому светер зняти мушу.

На своїх подушках
Вишиваєш квіти.
Я прийду до тебе,
Щоб теплом своїм зігріти.

Ніби посеред неба — два озера, повні сліз.
Дуже близько до сонця, так далеко вже до землі.
Ніхто не знає змісту слів «так, як в небі»,
Ніхто не знає, тільки я — коло тебе.

Дивні рухи руками — хвилі озера, повного сліз,
Там глибоко під нами — видно нас на самому дні.
Ніхто не знає змісту слів «так, як в небі»,
Ніхто не знає, тільки я — коло тебе.

Не висихають ніколи два озера, повні сліз,
Малюють мовою світла німі зображення наших снів.
Бо дуже близько до сонця, тому далеко так до землі.
Очима кольору неба ти намалюєш знов ті
самі два озера,
повні сліз...

Бездумний манекен.
Танцюють мої нерви в ритмі диско.
Бездумна голова повторює слова
Пусті, як фарбований дим.

Дивні люди, дивні люди...
Під дивним світлом дуже дивні.
Дивні люди, дивні люди...
Під дивним світлом дуже дивні.