Галина Тарасюк - Театр навпроти «Вареничної»

Хоч і з’явився він у їхньому містечку вже добрий рік тому, але появу його обговорюють тут і досі. Звісно, що і його особу теж. Бо хіба не дивно, що цей показний, ба навіть імпозантний чоловік за п’ятдесят, зі слідами колишньої вроди і слави на аристократичному виду і в поставі, раптом ні сіло ні впало покидає столицю, поселяється в глухому забитому містечку, де й водогону немає, і стає (що вже зовсім підозріло) керівником неіснуючого досі молодіжного театру?

Ясно, що попервах дивним прибульцем переймалися заінтриговані містечкові пані і навіть панни, бо не перейматись було просто неможливо, адже, по-перше, такі приємні за всіма параметрами чоловіки завжди і скрізь на обліку у місцевих дам, крім того, їх, як правило, ніхто ніколи нікуди не відпускає, навіть за межі квартири, не те що міста; по-друге, чоловіки в такому… ну, поважному віці за ідеєю, повинні би мати поважну посаду, бодай пенсію депутатську, а не шлятися по периферії в пошуках убогих заробітків, яких предостатньо в самій столиці; по-третє, кому зараз, тим паче в їхньому містечку, потрібен той молодіжний театр, коли молодь з містечка давно виїхала за кордон, і якби не школярі єдиної в містечку школи, то взагалі б воно скидалося на забутий владою і Богом геріатричний пансіонат; по-четверте, з таким іменем (чи то Зореслав Світозарович, чи то Світозар Богодарович) жити в провінційному містечку… Ні, тут щось не те…

Спочатку так вважало тільки містечкове жіноцтво, а віднедавна так думати став і один з найповажніших чоловіків у містечку, власник крихітної (два столи, вісім стільців) «вареничної» і добропорядний сім’янин Ратушняк. І зовсім не тому, що по життю діловий чоловік Ратушняк недолюблював люмпенів. А через те, що… Але про все — по порядку. Треба ж було, щоб під той нікому не потрібний молодіжний театр місцева влада віддала покинуту розвалину через вулицю, якраз навпроти його «вареничної», а тому дрібний підприємець Ратушняк мимоволі змушений був денно і нощно спостерігати за розвоєм театрального мистецтва в їхньому містечку. Далекому від будь-якого мистецтва Ратушняку важко було спостерегти, куди воно розвивається, але його власний вареничний бізнес пішов круто вгору, відтоді, як той приблудлий старий дивак Борислав чи Богодар, а коротше — Артист, взяв собі за звичку щодень обідати в «пана Ратушняка порційкою-другою вареників». То була непогана реклама, і скоро за головним стали бігати по вареники і дрібніші артисти — учні старших класів, яких вчителі силоміць позаписували в театр, і ті тепер, замість того, щоб город полоти чи худобу глядіти, так викабелювались та репетували не своїми голосами, що аж вікна в тій халупі дзенькотіли. Накричавшись, зголоднілі школярі налітали на вареники, як сарана на Китай. Тож, милуючись їхнім апетитом, підприємець Ратушняк вже почав було серйозно подумувати про третій столик на чотири посадочних місця, як тут…

За грандіозними бізнес-планами та буденними клопотами Ратушняк не вгледів, як його одиначка, його невинне дитя, яке він так леліяв, що не дозволяв навіть посуд мити на кухні, його «золота Лілія» зачастила, а далі й перекочувала з рідної «вареничної», де вона часом розставляла по вазах на столах квіти та вазони поливала, у халупу навпроти. Коли дрібний підприємець і добропорядний сім’янин Ратушняк побачив, як серед білого дня, на очах у рідного батька Ліля відчинила і зачинила за собою двері «Молодіжного театру», він вперше власним очам не повірив, подумав, що привиділось. Але коли Ліля вийшла з театру пізно увечері, до того ж — після усіх та ще й у супроводі Світозара-Богодара, а коротше — Артиста, і, проминувши вареничну, пішла з ним, любенько бесідуючи на очах у всього містечка, хтозна-куди, він побіг на кухню, де припорошена борошном дружина ліпила вареники, і довго там тупав ногами та кричав, що «не дозволить, що видворить старого розпусника за прєдєли, що вона, мама її, у всьому винна»!..

Така бурхлива реакція на театр взагалі-то прогресивного і поміркованого Ратушняка здивувала дружину, але намарне жінка намагалась пояснити чоловікові, що ні вона, мама, ні тим більше дочка — не винна, що її записали разом з цілим класом у той театр, що їй, дочці, як найвродливішій і найталановитішій у містечку дівчині, дали роль самої Джульєтти, що…

Ратушняк не слухав. Він як шалений і далі тупав ногами та кричав, але не так від злості, як від страху. Останнім часом Ратушняку здавалося, що донька, яка неждано розквітла небувалою для їхнього роду вродою, покине їх з дружиною і дім, і вареничну, і ніколи більше не повернеться в рідне містечко, схоже на забутий всіма геріатричний пансіонат, що…