Світлана Касьянова - Моя мурашина правда

Знову хтось прочовгав коридором.

— Сусідко! — Майже без стуку ввійшов у кімнату Коля.

— Ти що робиш? — Очі його блискотіли, на рожевому обличчі смикалася посмішка. — Пішли до нас.

— Чого?

— Пішли в гості, посидимо, побалакаємо. — Він схопив Ольгу за руку, потяг так різко, що вона ледь втрапила ногами в капці. Коля засміявся, і Ольга помітила на шиї грубі, червоно-фіолетові кручені рубці.

Він перехопив її за талію, потяг у коридор.

— Мадам, я виключив ваш чайник, — в коридорі курив один з гостей.

— Шурик! Кидай цигарку, пішли наллємо штрафну. — Коля, заточуючись, махнув рукою, потяг Шурика за собою.

За столом сидів, важко зіпершись на лікті, сивий немолодий чоловік. Ольга не хотіла горілки.

— Давай, давай! — Коля хлюпнув у чарку, потекло по руці, капнуло на Ольжин халат. — Ой, ой, ой! — похитав, сміючись, головою.

— Що ж ти так, — підвів голову сивий.

Коля знову засміявся.

— Будьмо!

Випили. Шурик запалив цигарку, Коля скривився, хекнув і почав метушливо підгортати долонею на столі виделки, шматки хліба, цигарковий попіл. Підсунув Ользі тарілку з пошматованою яєчнею.

— Вибачайте, ікри заморської немає, — дихнув прямо в обличчя перегаром.

Ольга хотіла поставити півчарки.

— Ні-ні! — Він різко перегородив дорогу її руці. Ольга допила, закусила скоринкою.

— Отак-то, Салямон. — Коля закачував рукави сорочки.

— Що? — Салямон глянув на нього крізь щілини одутлого обличчя, почав колупатися сірником в зубах.

Схоже, розмова у них не клеїлась.

— Як діла? — Наче згадав про Ольгу Коля.

— Нічого.

— Тоді ще по одній.

— Ні, ні, — мотнула головою Ольга.

Шурик сидів збоку, акуратно струшуючи попіл у кришечку від горілки, розглядав Ольгу в профіль. Коля помітив його погляд.

— Що, гарна в мене сусідка? Незаміжня, — цокнув язиком.

— Заміжня!

— Та ну! — Удавано витріщив очі.

Шурик мовчки посміхнувся. Коли він клав кришечку на стіл, Ольга помітила, що в нього дуже чисті руки. — Де ви працюєте? — Запитав.

— В гастрономі, — Ольга повернулась, глянула в спокійно-глибокі темні очі. Щось в них пробігло, смикнуло брову. Він приємно здивувався. Салямон засопів, зламав сірник грубими пальцями, підвівся.

— Якщо надумаєш, подзвони, — незадоволено прохрипів.

Коля встав, похитнувся, кивнув для годиться головою, повів його до дверей. Шурик пересів до столу, налив води. Тихо грало радіо, в голові Ольги ставало тепло.

— Гарна поляна, — скептично кивнув на брудний стіл Шурик.

Ользі стало незручно.

— Синок, — Коля плюхнувся на стілець. — Ти поняв?

Шурик мовчав.

— Я, мабуть, піду. Спасибі, — Ольга хотіла вийти.

— Сиди, сиди! — Коля був збуджений і чимось обурений. — Зараз поставимо крапку і всі підемо. Всі!.. А я з болотом діла не маю! — Рубонув у повітрі рукою. Потім схопив пляшку, почав розливати, переливаючи через край. — Ні! Шурик, ти поняв!? — Коля постукав по столі кулаком. — Побачимо, хто кого!

Шурик спокійно мовчав. Коля хекнув, поставив чарку на стіл.

— О! — Почвалав до холодильника, витяг солоні огірки. — Така закуска пропадає, — він знову хотів бути веселим, але забагато випив і йому не вдавалося.

Ользі стало сумно.

— У нас десь там був чайник, — Коля глянув нахабно п'яним поглядом. Ольгу це здивувало, але вона швидко пішла на кухню — хотілося, щоб усе це швидше закінчилося — запалила газ. Прийшов Шурик… закурив.

— А ви де працюєте? — Ольга зіперлась на підвіконня.

— Таксистом.

Вона не знала, як зреагувати, і тому заглянула в чайник.

— Що там? — Очі Шурика сміялись.

— Нічого, — Ольга зніяковіла. «Мабуть, він жонатий. Такий ухоже ний».

В туалеті зашуміла вода, гупнули двері, потім забулькало у ванній.

До кухні зайшов Коля з мокрим волоссям, сорочка пристала до грудей.

— Шурик, твоя машина тут? — Коля запихав сорочку в штани, його похитувало. — А її там ніхто?

Шурик мовчки докурив, вийшов. Коля вискочив за ним в коридор. Щось розхристано-неприємне вразило Ольгу. Вона виключила газ. Коли проходила коридором, чоловіки замовкли. Знову згадала Васю, його сильні руки. Зітхнула.

Брязнули вхідні двері, і майже без стуку до кімнати ввійшов Коля.

— Сусідко, ти ще не спиш? Пішли пити чай! — Він потяг за собою.

— Я не хочу, вже пізно.

— Пішли, пішли! Ти, що, боїшся мене?

Ольга зрозуміла, що він добре п'яний, і пошкодувала, що не замкнула дверей і тепер мусила не пручатися, щоб не впасти з ним у коридорі.

— То все дурне, — Коля діставав чашки, з силою ставив їх на стіл. — Завтра в дочки три роки. Жінка поїхала до тещі. Оце дата! — Він хотів підморгнути, але вийшло як на болючий зуб. — А з цими суками я робити не буду! — Здавалося, він тверезів. — Я ж послухав Машку, покинув шоферувати й пішов на цю кляту станцію. Каже, що ти, як хлопчик, цілий день тою машиною туди-сюди. А… — Махнув рукою. — Вона дурна, я на машині людиною був, а тут треба красти, бо на тебе просто спишуть. І пити треба добре, хоч і не знаєш, за що. А я на машині не пив.