Роман Квант - Покарання

Я регочу з усією компанією, наливаючи собі чергову чарчину. Мені тут дуже весело і про Бориса навіть не згадую.

— Вот ще один анекдот, — підключилася Надя до веселої компанії. — Ну, приходить чувак в общагу к одной тєлкі. Ну, вони цілуються, ласкают друг друга. Збуджені. Тут баба і питає його: «Ти вже кінчив»? А пацан каже: «Нє, я тільки на другому курсі».

Ги-ги-ги — понеслося серед нас на всю квартиру.

— Нє, оцей ващє отпад, — сказав Іван. — Карочє, приходить мужик до любовніци. Приніс шампанське, квіти. Дзвінок в двері, на порозі наркоман. «Мужик тобі потрібна зелена фарба»? «Іди на фіг»! Сидять вони, базарять. Знову дзвінок і той самий наркоман. «Мужик, тобі потрібна зелена фарба»? «Та відчепися». Третій раз теж само: зелена фарба. Нарешті, четвертий дзвінок. Мужика це дістало і він взяв у наріка краску, щоб той відчепився. Зачинив двері і думає розважитися з тьолкою. Але знову дзвінок. Наркоман цього разу питає: «Мужик, а на хуя тобі зелена фарба»?

Я вже була трохи п’яною, а тому безконтрольно сміялася. Координація рухів була порушена і я пролила горілку на свій одяг.

— Ну тепер, давайте вип’ємо за наших баб. Щоб ми без них робили.

Валера розлив усім горілки і чергова (не пригадаю, яка за рахунком) чарчина знову потрапила у мій шлунок, все більше затуманюючи свідомість. Далі почалися шалені, безконтрольні, п’яні танці. Лунала голосна музика, але ще більше лунали вигуки напившихся хлопців, яких горілка робила більш дикими із звірячими інстинктами. Мене один раз запрошував Руслан, але його манера тупо танцювати і невдала спроба залізти рукою мені в трусики, страшенно дратувала. Я скаженіла від цього, хоча вже і прийняла певний градус.

— Ципочка, йди до мене. Я хочу з тобою трішки побавитися, — сказав він із шаленим блиском в очах.

Але я розвернулася і пішла в окрему кімнату, щоб відпочити і протверезити, адже ніч розваг лише починається і мені треба бути у формі. Побачивши Катерину, що сиділа у комфортному кріслі з цигаркою в руці, я не дуже здивувалася. Адже десь у цій квартирі і вона повинна знаходитися. То чому їй не знаходитися саме тут…

— Як твої справи? — поцікавилася я у подруги.

— Паскудно.

— Чого втикаєш? Давай розважатися.

Вона відмахнулася рукою. Я підсіла ближче і зазирнула їй в лице. Катя посміхнулася і щось зашепотіла.

— Що? — спитала я і підсунулася до неї ближче, щоб почути слова, які вона ледь чутно промовляє.

Проте, її шепіт не можливо було почути і я підсунулася ще ближче, дивлячись на неї.

Катя несподівано нахилилася до мене і поцілувала в губи. Я оторопіла від такого кроку, але вже відчула її язик у роті і почала відповідати на такий п’яний, випадковий поцілунок. Це мене сильно збуджувало і я відчула, що трусики в мене намокли. А вона почала ще пестити рукою мої груди. Я розуміла, що втрачаю контроль, адже переспати з дівчиною — це найбільша дурниця, яку я ще не робила.

Проте, в наступну мить Катя відсторонилася від мене і подивилася своїм затуманеним поглядом.

— Вибач. Це алкоголь так на мене вплинув.

Я нічого не відповіла. Закурила сигарету і мовчки сиділа, сподіваючись, що цей спонтанний, випадковий поцілунок не зіпсує нашу дружбу.

Навпаки, краще про це раз і назавжди забути. Проте, на мене чекали значно більші проблеми, ніж один невинний поцілунок з подругою, від якого я точно не стану лесбіянкою.

Привіт!

Я здивовано дивлюся на текст, що несподівано виник на папері сам по собі. Такого ж не буває!

Ти хто такий?

Не важливо. Коли прийде час, ми зустрінемося і ти усе зрозумієш.

Що відбувається?

Відбувається те, що ти бачиш.

Але хто ти і що тобі потрібно?

Оце ми і обговоримо, коли зустрінемося.

Контакт із незнайомцем пропав.

Мільйони питань крутилися у моїй голові, шукаючи вихід на волю. Але не було жодної відповіді на той час.

Ми повернулися на кухню. Хлопці сиділи за столом і допивали горілку. Помітивши нас, Валера махнув рукою.

— О, чувіхи, давайте зіграємо в дурня на бажання. Тільки щоб бажання були екстремальними.

Я потиснула плечима, бо після такої кількості горілки мені вже було байдуже у що та з ким грати. Весь здоровий глузд був витіснений прагненням досягти героїзму та спробувати нові враження. Власне, грало шестеро чоловік: ми з Катериною та ще чотири хлопці. Валера роздав усім карти і гра почалася. Вже з самого початку гри карти мені попалися вкрай жахливі: одні шістки та вісімки, від яких хотілося лише плюватися. Проте, дивлячись на кисле, похмуре обличчя Катерини, я подумала, що в неї ситуація не набагато краще ніж в мене, а може навіть гірше.