Роман Квант - Покарання

Я обернулася і побачила свою подругу Катерину, що була одягнена в коротеньку рожеву кофтинку та сині джинси. На плечі чорна сумочка, а на голові капелюх — теж рожевого кольору.

— Привіт, Катюхо! Я трохи спізнилася.

Ми провели вітальну церемонію: поцілувалися майже в губи.

— Та нічого. Ходімо, поговоримо.

Ми сіли в ресторані за вільний столик і замовили по келиху червоного вина. Кращого ресторану і кращої атмосфери, щоб поговорити душевно з подругою, перемити всі кісточки, пустити нові плітки, обговорити непристойну поведінку одного лузера, годі й придумати. А тим паче, обговорити нові зачіски, одяг, косметику та чоловіків — суто жіноча справа. Я завжди любила таким чином проводити час дозвілля.

Катя дістала «Kiss» і гламурно закурила сигарету. Останнім часом, в мене бракувало грошей і тому цигарки я купляла не часто, а от стріляла майже кожного дня по кілька разів, бо ця шкідлива звичка міцно мене тримала у полоні нікотинових ілюзій. Цього разу не було винятку і я знову позичила цигарку. Я закурила, насолоджуючись супертонкими ароматичними сигаретами.

— Як твій Борис? — спитала вона. — Ви вже помирилися?

— Ну, він вибачився і признав свої помилки. Загалом так, ми помирилися. Але це до наступного разу, поки він знову не набухається. Навряд чи буде з нього толк. Хоча, він обіцяв кинути пити. Але ж всі алкоголіки обіцяють кинути, а потім знову починають за своє. Алкоголізм — це не хвороба, а стиль життя.

— Принаймні твій не трахає усіх тьолок. А мій налижеться і десь валяється оббуханий під тином разом з такими ж алкашами. Або трахається з дешевими шлюхами. Трахає усіх баб, хто має великі сіські! Падлюка! Як я його ненавиджу! Але і жити без нього не можу.

— Мужики просто всі помішані на сексі. Окрім сексу та випивки їх мало, що може зацікавити, — зауважила я. — Борис не є виключенням.

— Ладно, не забивай голову дурницями. Знаєш, що я тобі скажу. Всі думки матеріальні, так що будь обережніше. Ти подумаєш про щось погане і воно може статися. А взагалі, дизайн будинку, місце розташування усіх речей безпосередньо впливає на життя людини, — повідомила подруга.

— Шо це за шняга?

— Це не шняга, а фен-шуй. Є навіть спеціалісти, які допомагають людині поліпшити життя.

— Фен-хуй, карочє, — сказала я. — Все це повна фігня. Я в такі дурниці не вірю. Слухай, Катюхо, ходімо сьогодні до Валєри. Там будуть гульки, п’янки. Може пацанів нормальних знайдемо. Крутих перців! Треба життя брати в свої руки.

Подруга задумливо курить сигарету, тримаючи її своїми наманікюренними пальцями.

— Добре. Созвонімся після обіду і домовимося про час зустрічі. Я ще дзвякну Наді та Даші. Може вони погодяться.

Ми з Катериною ще трохи погомоніли про шопінг, а потім розійшлися по своїх справах.

Після зустрічі із Катериною, я забігла в один магазин і купила собі кілька чудових нарядів, що видалися мені гламурними. Задоволена шопінгом, я повернулася додому, маючи намір годинку поспати. Але ситуація склалася зовсім інакша, ніж я спочатку собі уявляла. Вдома, розкинувшись у кріслі, на мене чекав Борис, від якого сильно несло горілкою.

— Привіт, кицю! Ти де була? — він встав і хотів мене обійняти, але сильно хитаючись, втратив рівновагу і впав би на підлогу, якби поруч не стояло крісло.

— Ти п’яний, — сказала я. — Шо тобі потрібно?

— Шо мені потрібно? Ти! Ти мені потрібна. Я прийшов до тебе. Як твої справи?

— Нормально. Боря, ти ж обіцяв більше не пиячити. Чи знову тебе дружки затягнули до найближчого бару?

Борис зареготав п’яним голосом, дивлячись на мене затуманеним поглядом.

— Ну, ти панімаєш… Корєша собраліся. Ми випили, побазарили про життя. Оно, знаєш, як на душі тяжко, то горілочка допомагає. Відразу забуваєш про усі проблеми.

— А чого ти прийшов без попередження в такому вигляді?

— Долина, ти чого. Я ж прийшов до тебе. Так скучив за тобою за ці кілька днів. Ти не рада?

Я дивлюся на його п’яну мармизу і розумію, що він більше не цікавить мене. Не зійшлися ми характерами та поглядами на життя. Але, звісно, в голос нічого не кажу. В такому стані він навряд чи зрозуміє мене.

— Якщо чесно, то не дуже… Я не хочу бачити тебе в такому стані.

— Але я вже тут. Я ж прийшов сюди, розумієш? Хочу бути тільки з тобою.

Борис на силу став на ноги і хитаючись зумів наблизитися до мене. Він спробував мене обійняти однією рукою, але це в нього не дуже вийшло. Рука зачепила мене за груди і він почав мене мацати за тверді соски. Це мене і дратувало, і збуджувало водночас. Навіть не знаю, що було сильніше.