Роман Квант - Покарання

(глюки глюки глюки)

уносять мене в іншу площину паралельного виміру.

Я бачу іншу людину (Духа? Інопланетянина? Бога? Або…), що сидить в мені. Далі виникає ефект дежа вю наче я це

( глюки глюки глюки о чорт мене починає глючити одна реальність змінюється на іншу все перевертається глючить деформує свідомість )

вже колись бачив. І не один раз.

Дежа вю.

Дежа вю — розпадається на молекули, атоми, електрони…

Я був Ніким і знаходився в Ніде.

— А шо тут дивного. Мені подобаються твої містичні твори і я вирішила про це глянути, так би мовити з наукової точки зору.

— Ну і як враження?

Зоряна не спускала з мене погляду.

( невже це… Не може бути! )

— Дуже дивні і розбіжні враження. Цей Пилип казав про такі абстрактні речі, які важко собі уявити в голові.

— Ну якщо вони не уявляються в голові, то уяви собі щось інше більш конкретне, земне, — порадив я дівчині.

( о, Господи! Зараз Зоряна скаже мені «дивна ти людина. Якась ексцентрична» )

— Дивна ти людина. Якась ексцентрична.

— Ексцентрична? — я намагався розгледіти обличчя Зоряни крізь пасмо сірого диму, що йшов від сигарети. — Ну, це моя особливість. Всі творчі натури, митці дуже душевні, нетривіальні. Диваки, одним словом.

— Але мені дуже цікаво з тобою проводити час.

— Правда? Ти мене майже не знаєш. Але дякую за комплімент.

— А чого ти перестав ходити до клубу?

Він мав на увазі клуб «Аномалія», про який я вже згадував один раз. Більш детально про нього я розповім трохи згодом.

— Та зараз не до клубу. Тим паче я не вірю в ті балачки, що там розповідають.

Він у відповідь засміявся.

— Не віриш? Остапе, ти ж написав про це цілі три книжки. Паранормальні явища! Ти пишеш містику, так?

Я трохи знизив плечима.

— Ну пишу… Писати то одне, а вірити в цю маячню я не збираюся, — я ще раз затягнувся і зробив ковток пива. — Крім того тут така фігня…

— Ти про що?

— Та ось роман новий ніяк не йде. Я повинен через два місяці нести рукопис у видавництво, а в мене не написано, а ні строчки.

— Як це так? Ти ж казав, що працюєш над новим твором.

— Намагався працювати, але це були дитячі писульки. В мене психологічний бар’єр. Творча криза, розумієш? «Друге пришестя» вийшло в друк чотири місяці тому. Але за цей час я нічого більше не писав. Просто застряг і все. Немає жодних ідей про що писати…

( треба зупинити цей повтор. Але як? )

— А чого ти перестав ходити до клубу?

Стоп!

— А чого ти перестав ходити до клубу?

СТОП!!!

— А чого ти перестав ходити до клубу?

(СТОП! СТОП! СТОП!)

Раптом я усвідомлюю, що всі ці події виникли одночасно. Я переживаю кілька ефектів дежа вю цілу вічність, постійно. Це все наче і не рухається, а й так сумісно існує одночасно у всій Безкінечності, у кожній Безкінечності окремо та у Безкінечній Безкінечності. А також у Безкінечній Безкінечності Безкінечностей та у Безкінечній Безкінечності Безкінечних Безкінечностей.

Але в наступну мить усі Безконечності зливаються в одне ціле.

Увесь Абсолют переходить з Нізвідки в Нікуди.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив. Ніколи не вірив, а лише сміявся з цього. Ти відкрив двері в інші світи. Ось що ти зробив насправді. І тепер твій світ знаходиться в небезпеці. І це ти називаєш природним явищем?

— А що тоді робити? — питаю розгублено я.

— Не знаю… Але ти сам заварив цю кашу. Ти захотів вийти за межі реальності, але сталося так, що реальність вийшла за твої межі. Тепер всі процеси контролюються ними — істотами з паралельних світів.

(глючить мене глючить я бачу)

Затемнення.

(дежа вю знову повтор повернення)

Стоп! Я нічого не розумію.

— А що тоді робити? — питаю розгублено я.

— Не знаю… Але ти сам заварив цю кашу…

(СТІЙ! Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!)

— А що тоді робити? — питаю розгублено я.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.

Раптом таке безконечне повторення мене розлютило і я торкнувся руками води, якої тут не могло бути насправді.

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!