Роман Квант - Покарання

— О, ні! — встигаю крикнути я. — Невже знову все повторюється?!

— Невже знову все повторюється?!

Пауза з хвилину.

Я полегшено зітхаю…

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

(рука торкається води, чорт обидві руки занурені у воду але ж це не може)

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

(бути насправді! Я не вірю! Вода ніби оживає і зі мною починають відбуватися дуже дивні речі. Я відчуваю, що вода мене тягне)

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

(повільно, але впевнено кудись в паралельний світ і чомусь я цього зовсім не лякаюся. Всі скептичні принципи поступово зникають і я захоплений повністю розкрити, дізнатися таємницю)

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!

(але мене знову глючить)

Я повторюю про себе ці слова, наче мантру.

Дежа вю припинилося.

Або мені так здалося.

В наступну мить я провалююся в небуття.

Куди я потрапив? Що зі мною трапилося?

Це були перші думки після того, коли я опинився в невідомому, загадковому місці. Але що це було за місце. Відчувши свою свідомість, внутрішній голос, себто думки, знову нагадав про себе, інтерпретуючи, обговорюючи та коментуючи усе, що бачать очі. Трансцендентальний стан почав потроху слабшати, як сильне світло ліхтарика починає потроху тухнути, блимати і з часом зникає, створюючи лише одну темряву.

Повсюди навколо мене існувала незрозуміла синя субстанція, по якій я вільно ходив ногами. Але, все-таки відчував її тверду, як граніт і водночас, м’яку, слизьку, як саме болото. Ця субстанція здавалася мені окремим живим організмом, який зараз знаходився в сомнабулістичному стані, але в будь-яку мить міг прокинутися, побачити мене та… Це мені нагадало історію Ані і тільки зараз я реально злякався того, що мене чекає попереду. Тепер я усвідомив наскільки вона була права і що слід було відмовитися від вживання наркотиків, навіть, якщо це пробуде мою творчу музу.

Я озираюся на всі боки і нічого не бачу окрім цієї синьої субстанції, на якій існують червоні, круглі плями, що рухаються своїм напрямком із конкретною метою. Все це здається фантастичним видінням моєї хворобливої, безмежної, як час уяви, але воно існує насправді. Я можу навіть простягнути руку і доторкнутися до цієї інопланетної, аномальної синьої речовини, але, звичайно, не роблю цього. Не роблю бо усі кінестетичні контакти в цьому вимірі мене лякають і не дають можливості заспокоїтися. Я просто дивлюся вперед, але нічого не бачу окрім синьої, як поверхня моря субстанції. Виникає дивне відчуття, що часу тут зовсім не існує, та й взагалі це дивний світ — світ вимерлий, втрачений, порожній від усього живого та існуючого, окрім мене, світ не існуючий та не можливий з усіх раціональних міркувань.

Проте, якщо я опинився в цьому світі, то він вже існує, як і я. Ця думка не дуже мене заспокоює. А тривожні передчуття виникають разом із невідомим джерелом шуму, що ледве чутно долітає до мене. Спочатку цей звук нагадує шум двигуна машини із кожною секундою він стає дедалі голосніше та більш виразніше. Я уважно прислухаюся до цього загадкового, несподіваного звуку і ніяк не можу зорієнтуватися з якого боку він йде. З якої сторони мені чекати небезпеку?

Я кажу «небезпеку», бо впевнений, що джерело цього звуку — смертоносний носій чогось страшного та неминучого. Аня казала, що почувши цей дивний звук, вона втратила свідомість, але на мене чекає зовсім інше закінчення пригоди. Я зможу просунутися далі, побачити щось за межею небуття, відчути це і спробувати повернутися назад. Куди назад? Це питання нічого хорошого не обіцяє. Я вже і сам не знаю чи маю намір повертатися назад. Куди саме? Звідки і куди? Щоб знову відчувати безконечний ефект дежа вю, бачити і відчувати ті ж самі ретроспективні моменти знову і знову? Флешбек, флешбек і ще раз флешбек?

Ні, панове, це мене жодним чином не влаштовує, тому, краще залишитися тут на місці і чекати продовження. А продовження, судячи з наростанням шуму, не таке вже і безпечне та перспективне. Крім цього, цей страшний звук лунає з усіх боків одночасно, наближаючись, як вогонь оточив кільцем загнаного оленя у смертельне коло вічності.