Роман Квант - Покарання

— Є контакт! — донеслися до мене слова Петра, як останній зв'язок з реальністю, остання ниточка, яка поєднувала мене з тутешньою дійсністю. — Всьо, тепер ми під єдналися до нірвани! Ні хуя собі!

Далі я вже нічого не чую, бо відчуваю таке, що не можна піддати жодній інтерпретації. Все, що я бачу перед очима починає розпливатися, тріскатися, наче посохла земля, розповзатися і перемішуватися в купу. Те, що було раніше реальністю, зараз повністю видозмінюється, трансформується, переходить в Ніщо, яке поглинається ще більшою Безконечністю, що мене лякає. Мене просто пробиває на усе сприйняття світу: відкриваються очі в самих найнесподіваніших місцях, усіх молекулах та атомах мого тіла. І я стаю одним великим всевидящим оком, яке бачить усе навколо себе та усе у середині самого себе, та усередині середини самого себе…

Раптом час починає завмирати.

Я. Бачу. Що. Час. Зупинився. Назавжди.

Мені. Зовсім. Не. Страшно. А. Лише. Цікаво.

Хочеться. Дізнатися. Що. Буде. Відбуватися. Далі. Нового.

А потім усе знову починає рухатися за певними правилами.

Я відчуваю неймовірну, феноменальну силу супермена, контакт з усім безмежним Всесвітом. Чорт! Я взагалі не відчуваю власного тіла, не бачу нічого окрім безодні, окрім Самого Себе. Я і є Я. Я — це увесь Всесвіт. Тепер я чудово розумію, що людське мислення у звичайному стані свідомості настільки наївне, дитяче, обмежене, що стає смішно за усіх людей. Смішно та прикро, бо людська свідомість, наче комп’ютерна програма, яка має значні обмеження у пізнанні світу. А наркотики розблоковують програму, задану нам творцем і у наркотичному стані людина відчуває та знає такі речі, які логічно не можливо пояснити.

Таке абстрактне, утопічне відкриття мене вже не дивує. В голові (якщо в мене ще існує ця фізична частина тіла) абсолютна, цілковита, безперечна порожнеча та гнітюча тиша — відсутність жодних думок. Я мислю і дію через весь безконечний простір. Я відчуваю кожну молекулу, кожен атом, кожен електрон космосу, фіксую мільярди думок, від чого спочатку стає страшно. Повсюди миготять, виникають, пролітають, з’являються та знову зникають частини мого життя — відокремленого життя від мене Всемогутнього, Всесильного та Безсмертного.

Я роблю ще одне відкриття. Насправді я і є життя, смерть, любов та безконечність одночасно. І я просто кайфую, насолоджуюся від виходу з власного тіла, безмежного трансцендентального відчуття свободи, від стану зміненої свідомості та особливого, надзвичайного сприйняття усіх паралельних, перпендикулярних та інших реальностей разом узятих, що існують одночасно в усіх одинадцяти вимірах всесвіту.

Я дивлюся на невідоме Ніщо і раптом бачу,

що відбувається зі мною. Вау! Супер! Та я ж бачу себе самого зі сторони. Таке відчуття важко передати словами, але воно триває недовго. Я відчуваю, що дивлюся на самого себе, який, в свою чергу, спостерігає, ще за одним мною. Далі я бачу одних самих себе (Господи! Їх же мільйони!), кожен з них спостерігає за іншим мною, але водночас всі спостерігають за усіма. Тобто, відбувається колективна усвідомлена, деперсоналізації особистості і водночас протилежна дія — знаходження втраченого власного «Я» серед цілісінького Всесвіту, що лякає своєю могутністю та накриває своєю відвертістю. Я розсипаний на безліч шматків, уламків, друзків, що розкидані по всьому космосі, але в той самий час (чи то пак в усіх часових межах одночасно) я є цілим Всесвітом, що існує не залежно від будь-яких обставин.

Дивлячись собі під ноги, я бачу щось таємниче, незрозуміле темного кольору — саму безодню, по якій вільно ходжу. Час ніби стоїть на місці і всі події, явища та предмети втрачають будь-який сенс в цьому світі. Вони взагалі починають випадати з цієї реальності, зникати з мого поля зору. Але в наступну мить, я відчуваю сильну вібрацію з усіх боків, невідоме відчуття прискорення польоту і відчуття повного відчуження себе самого.

Стоп! Я відчуваю, що хтось дивиться на цей світ моїми очима. Цей хтось чужий, не відомий для мене… В середині мене сидить дискомфорт, внутрішній страх і безпорадність від того, що всі відчуття стають підвладні цьому таємничому гостю, що проник в центр королівства моєї підсвідомості. Від цього стає якось моторошно, страшно, незвично, наче я знаходжуся на чужому місці. Або правильніше буде висловитися: чужа особистість знаходиться на моєму місці. Дивні думки, химерні, не контролюючі