Ірвін Шоу - Хліб по воді

Підійшовши до виходу з митниці,, щоб там зачекати Леслі й Лінду, вони побачили Керолайн. Дівчина радісно заверещала, кинулась до них і спочатку міцно обняла батька, а потім сестру.

– Тату, – мовила вона з докором, – чого ж ти нічого мені не сказав! Я думала, вона й досі скніє в Джорджії. Оце сюрприз! А де твій красень чоловік, Елінор?

– Скніє, – кинула Елінор. Тоді ступила крок назад. – Дай-но я подивлюся на тебе!

Керолайн стала в промовисту позу манекенниці: ноги широко розставила, однією рукою вперлася в бік, другу в жесті танцюристки підняла над головою.

– Як я тобі подобаюсь у своєму новому вигляді?

– Вигляд цілком пристойний, – сказала Елінор. – Тепер я навіть рада, що мій чоловік у Джорджії. – Вона застережливо поглянула на Аллена, і той збагнув: Елінор не хоче розповідати Керолайн, чому Джузеппе лишився в Джорджії і чого вона боїться. – Ти начебто трохи схудла?

– Вони щодня намагаються заганяти мене до смерті! – відповіла Керолайн.

– Тобі так личить.

«Оцінка Елінор досить таки стримана», – подумав Аллен. Він був певен: Керолайн тепер одна з найчарівніших дівчат, яких він бачив у своєму житті. Обличчя в неї стало привабливіше, очі іскрилися здоров'ям і радістю, шкіра була чиста, свіжа, рум'яна, довгі ноги – гарні й міцні. Зі своїм новим носом і набутою за останній час упевненістю в собі Керолайн перестала бути схожою на нього, зате почала навдивовижу нагадувати юну Леслі. Приємніше порівняння годі було й придумати. Згадавши про листи, про які врешті доведеться з нею говорити, Аллен спробував знайти в ній бодай якісь ознаки розбещеності. Однак не знайшов. Керолайн виглядала цнотливою, по-дитячому невинною.

Коли з митниці потяглася вервечка пасажирів, швидко підійшов Хейзен.

– Привіт усім! – кинув він, тиснучи руку Стрендові, і на мить завагався, коли до нього підійшла Керолайн, міцно обняла його й підставила для поцілунку щоку. Нарешті він поцілував її. А коли привіталася Елінор, Хейзен вагався трохи довше, але потім поцілував і її. – Я боявся, що спізнюся. Рух за містом жахливий! П'ятниця, та ще й перед святом! Ну, Лінда завжди виходить остання, з будь-якого літака. Поки вернеться по забуті речі, поки підфарбується, то літак уже готовий летіти назад.

Коли Леслі з Ліндою вийшли і Леслі побачила серед інших Елінор, на очі їй накотилися сльози, і на мить вона зупинилася. Аллен вражено дивився на неї. Леслі завжди вміла стримувати свої почуття й ніколи не плакала від радості. Потім вона кинулася до них і всіх обцілувала. Поки всі усміхалися, сміялись, тиснули одне одному руки, говорили про багаж, про те, хто в яку машину сяде; казали одне одному компліменти, Лінда теж усіх обцілувала.

Вийшовши з аеровокзалу, вони вирішили,, що Керолайн з Ліндою сядуть до Хейзена, а Леслі й Аллен поїдуть з Елінор у «фольксвагені». Шофер, кремезний молодик, в уніформі, допоміг скласти речі у «мерседес» та в багажник на дашку машини.

– А де ж Конрой? – поцікавився Стренд.

– Розкажу вам потім. – Хейзен скривився так, ніби скуштував чогось кислого, й сів у машину.

Коли «мерседес» рушив, Елінор пішла на стоянку по свою машину і Леслі з Алленом лишилися на тротуарі самі. Аллен задоволено дивився на дружину. Здавалося, вона помолодшала років на десять, і тепер, на його думку, її можна було прийняти за старшу і вродливішу сестру Елінор. Але не набагато старшу. Він несамохіть обняв і поцілував її.

Леслі всміхнулася в його обіймах.

– Раніше ти цього на людях не робив!

– Я не міг стриматися. Ти стала в Парижі, як квітка!

– Париж мені, звісно, пішов не на шкоду. – Потім Леслі споважніла. – Аллене, – сказала вона, – мені не слід би виплескувати на тебе все одразу, але воно мене переповнює, і я не можу більше ні про що думати. Я вже хотіла була тобі написати, але подумала, що повинна бачити вираз твого обличчя, коли казатиму про це…

– Що ж ти збираєшся мені сказати? Може, знайшла в Парижі коханця? – Аллен сподівався, що голос його прозвучав спокійно.

– Аллене, – мовила вона з докором, – ти ж знаєш, я не така.

– Минуло багато часу. Жінці можна й простити. – Проте він зітхнув з полегкістю.

– Але не такій жінці, Ні, це куди серйозніше, ніж коханець. Знаєш, про що я хочу тебе спитати? Як ти гадаєш, ти зміг би влаштуватися на роботу в Парижі, бодай на рік? Там є американська школа, і я певна, Рассел у ній кого-небудь знає.

– Одне невеличке запитання щодо грошей, – промовив Стренд. – Квитки на літак і де будемо жити? І такі інші дрібниці.