Брати Капранови - Розмір має значення

— Ой, — сказала вона. — Дякую. Добрий вечір.

— Добрий вечір, — відповів я луною і згорнув руку калачиком.

— Дякую, — іще раз сказала Галушка, а потім додала: — Ви такий галантний.

Тільки за столиком плавучого ресторану, відправивши настирливого офіціанта, я зміг повернути собі рівновагу.

— Я дуже вдячний вам за згоду приділити мені час.

— Ви мене своїм поводженням просто вибиваєте з колії, — дівчина зашарілася, і я відчув себе донжуаном. — Я от що хотіла вам сказати. Пам’ятаєте, я обіцяла зробити розширений аналіз. З приводу дії добавки, у тих зразках, які ви дали.

Я кивнув.

— Так от, я обіцяла вкластися в тиждень, але все виявилося складніше, ніж здавалося. Вона не підходить під жодні стандарти. І тому довелося почати процес фізио-математичного моделювання.

— Якого?

— Фізио-математичного. На біокомп’ютері є біологічні моделі людини. Тож для дослідження треба змоделювати молекули добавки, а потім вживити їх у моделі організмів та подивитися на результат. Розумієте?

Я ствердно кивнув, і це була майже правда.

— Тільки доведеться почекати. На біомоделях неможливо суттєво прискорити процес. Все буде, як у природі. Моделювання молекули я завершила вчора, отже, залишилося ще тижні три-чотири. Я вас дуже підвела?

— А швидше ніяк не можна?

Галушка сумно похитала головою.

— Швидше не буває. Дія може бути не очевидною, і я взяла для роботи багато моделей — дітей, жінок у різних фізіологічних станах, хронічно хворих і так далі. Вам же потрібен повноцінний результат?

— Так, — я рішуче кивнув головою. — А ще мені потрібно…

Що було далі, я вам не розповім, тому що заздрість — то неконструктивне почуття, і я не хочу у вас його викликати. Скажу тільки, що заснув я найщасливішим у світі чоловіком.

— Ну, як твої успіхи?

— У сировині з Ізраїлю добавка теж наявна. Експертиза нашої лабораторії підтверджена інститутом Майбороди.

Лях клацнув пальцями:

— Я так і думав. Готуйся до відрядження на Святу Землю.

— Слухай, а тебе не тривожить назва цієї фірми? «Кремл Ентерпрайзес». Кремль — це ж, здається десь у Москві?

— «Кремл», дорогий друже, в перекладі з мови їдиш — усього лише крамничка. Так твердить словник під редакцією Фінкельштейна, сторінка двісті дванадцять.

Я подивився на начальника із захватом. Оце так ерудиція!

— От бачиш. А в мене з юдаїкою іще з Академії не склалося. Ти ж пам’ятаєш.

— Пам’ятаю. Отож заразом ліквідуєш пробіли в освіті. Бо легенду тобі знайшли — вище не буває. Матимеш доступ до всіх найтаємніших дверей.

Я зіщулився з підозрою:

— Легенду ти підбирав?

— Я, — гордовито сказав Лях. — Особисто. Чумовий збіг. Буквально за кілька днів до Ізраїлю летить велика група ортодоксальних марсіаністів — агітувати за переселення євреїв на Марс. Ми знайшли змогу засунути тебе туди. Післязавтра вилітаєш. Приєднаєшся до них під час пересадки.

— А до післязавтра?

— Заглиблюватимешся в юдаїку. Ну, і ще одне — операцію треба зробити невеличку. Ти ж у нас будеш ортодоксальний.

— Розігруєш, — з полегшенням засміявся я. Лях завжди відрізнявся збоченою фантазією.

— Квитки уже замовлено.

— Ти що, серйозно?

В очах свого начальника я не знайшов навіть іскри гумору.

— Справа на контролі.

Тут я сів на стілець так міцно, наче не збирався залишати його протягом доби.

— Ні, зачекай. Давай обговоримо.

— Давай, — погодився Лях.

— Навіщо такі складнощі? Краще я поїду як звичайний турист.

— Тобто гой?

— Ну гаразд, не гой, але навіщо таким уже ортодоксальним?

Лях подивився на мене, немов на вередливу дитину.

— А що тобі треба, відрядження від «Краси і сили»? То в Ізраїлі ж не уявляють, що це за такі. А ортодоксального, сам знаєш, кожен єврей прийме і вислухає.

— Я до юдаїки не здібний.

— Кинь, — Лях погладив мене по голові. — Просто ти не хочеш робити обрізання.

Я підстрибнув зі стільця.

— Не хочу. Бо я українець, розумієш? Не єврей і не мусульманин.

— Христос теж був галичанином, але православні щороку відзначають свято обрізання Господнього. І католики теж. І знаєш коли? Першого січня. Так що навіть наше літочислення починається від дати обрізання. А ти капризуєш.

— Я не капризую. Просто ця справа рано чи пізно закінчиться, а мені далі жити!

— Тоді дозволь тобі нагадати, — в голосі мого начальника задзвенів метал, — що закінчити цю справу маєш саме ти. Бо ти — агент Української Галактичної Служби і присягав не шкодувати себе самого, якщо твоє життя знадобиться Україні. Пам’ятаєш?