Брати Капранови - Розмір має значення

Протеревенивши всю дорогу в метро, ми призначили час та місце вечірньої зустрічі й розійшлися. Агнєшці треба було на навчання. Бо на заводі вона тільки підпрацьовувала прибиральницею. От бачите — таки прибиральниця! Мій план втілювався в життя майже блискавично. Ну то й що, що там сидить багато фірм? Все одно я отримаю інформацію про внутрішній розпорядок, а можливо, навіть і перепустку собі зроблю, маючи перед очима зразок. А ще можна буде заслати її на «Граціозу», аби добути сировину… Стоп. Здається, я поспішаю. Тим більше, що краще все-таки побачити завод на власні очі.

Втім, цей контакт з будь-якої точки зору є дуже корисним, він дозволить пробратися в самісіньке гніздо і не потривожити шуліки. Це вищий пілотаж, панове. Тож погодьтеся, що я цілком заробив на вечерю в доброму ресторані коштом УГС.

Проблеми вибору ресторану в незнайомому місці не існує — ідеш у перший-ліпший, де сподобалася вивіска. Це вдома можна вередувати, мовляв, там змінилася кухня, а тут захворів шеф. Отож я обрав найфешенебельніший, чи то пак, найбільш представницький — той, у якому світилися вітрини та шикувалися перед входом офіціанти. Наявність офіціантів — добрий знак. Бо в автоматичних ресторанах метрдотель завжди прислухається до розмов за столиком, аби вгадати побажання клієнта, а наша сьогоднішня розмова не призначалася для сторонніх вух.

Агнєшка, як і годиться жінкам, запізнилася майже на півгодини. Проте я не переймався з цього приводу і навіть не став слухати пояснень про те, що, мовляв, на семінарі треба було відпрацювати хвости, а викладач прискіпливий. Викладачі прискіпливі завжди і скрізь, і це треба сприймати як даність.

— А ти на кого вчишся? — спитав я, коли ґречний офіціант, прийнявши замовлення, залишив нас за столиком біля вікна.

— На філолога, — посміхнулася вона.

— Будеш вчити дітей?

— Одне з основних призначень жінки — вчити дітей.

Ого, як забирає! Такі міркування тягнуть уже не на філологічний, а на філософський факультет.

— А на заводі — це педагогічна практика? — пожартував я.

— На заводі — принцип.

— Ну, і в чому полягає цей принцип?

— Ручна праця, — вона подякувала офіціантові за налите вино і підняла келих, салютуючи мені.

Як на прибиральницю, у неї були напрочуд добрі манери.

— Салют.

Ми випили. Вино було непоганим, мабуть, імпортним, бо поляки ніколи до ладу не вміли робити вина.

— Розумієш, у чім справа, — вела далі моя співрозмовниця, — вміння працювати руками завжди відрізняло людину від тварин. З цього, власне, почалося. От згадай — буквально сто років тому жоден працівник не міг напевно сказати, у чому вимірюється його праця. Було таке?

Згадати я, звичайно, не міг, бо сто років тому іще не народився, але з наслідками старої системи доводилося мати справу.

— Отож, — розмовляючи, Агнєшка кумедно зводила брови докупи, — а дельфіни в морі, як з’ясувалося, теж не просто так плавають і не просто так свистять. Вони створюють складну філософську систему, таку, що навіть нам, людям, до неї далеко. І який з цього зиск?

— Ніякого.

— От бачиш. Там, де немає ручної, праці, немає прогресу.

— Можливо. Але мені здається, що прогрес не можна тлумачити настільки примітивно.

Насправді я теж був прихильником ручної праці, але зовсім з інших міркувань. І хід думок Агнєшки здався мені цікавим. Ну, а як іще з’ясувати позицію гарної дівчини в питаннях світотворення, коли не за допомогою поміркованого заперечення?

— Тобто ти хочеш сказати, що в дельфінів є прогрес?

— У питаннях філософії напевне.

Вона пхекнула, від чого тонкі губки раптом зробилися повненькими.

— У людей теж є прогрес у питаннях філософії. Але крім того, ще й у багатьох інших питаннях.

— А як щодо експлуатації, яка є невід’ємною ознакою суспільства ручної праці?

— Не кажи дурниць, — вимахнула рукою Агнєшка. — Коли я продаю свою ручну працю, то залишаю собі розумову. Можу, наприклад, складати вірші, розв’язувати диференціальні рівняння чи вигадувати музику. А коли продається розумова праця, тут уже починається супер-експлуатація, бо разом із головою ти продаєш і руки. Де ти бачив, аби псі-синхроніст на робочому місці вирізав щось із дерева чи то плів макраме?

Справді, такого я не бачив.

— Отож. Тобто, отримуючи гроші за роботу голови, ти руки віддаєш безкоштовно, так би мовити, два в одному. Згоден? — тонке, ніби намальоване обличчя дівчини було дуже рухливим, тому глибокі філософські думки супроводжувалися маленькими гримасками, які відвертали увагу співрозмовника.