Юрій Винничук - Весняні ігри в осінніх садах

Мої зустрічі з Мар’яною відбувалися тільки в місті. Ми гуляли, сиділи на лавках і не заходили до кнайп, замкнутий простір, здавалося, її дратував, і в ті рідкісні випадки, коли мені таки вдавалося її затягнути до каварні, ми перебували там не більше як півгодини, а коли нам хотілося випити, то пили вино з пляшки на лавці. Якось вона поцікавилась:

— А чому б вам не запросити мене до себе додому?

Я подумав, що вона жартує або бере на понт, просто аби покепкувати, бо досі, коли я намагався її заманити до хати, тільки відмахувалася: ой, це так далеко! — а тому відповів якомога байдужішим тоном, вдаючи, наче ця пропозиція мене зовсім не захопила:

— Я ж мешкаю так далеко, аж у Винниках. Я не певен, чи ти отримаєш велике задоволення, помандрувавши туди.

— Мушу ж я колись побачити, як живе герой моїх дівочих снів.

— Перестань кривлятися.

— А я не кривляюся. Ви справді мені кілька разів снилися, до того ж переважно тоді, коли ми ще не були знайомі.

— І яким я був у снах?

— Зануда.

— Тобто майже такий, як у житті?

— Тепер кривляєтесь ви. У снах ви як несподівано з’являлися, так само несподівано і щезали, нічого не пояснивши, і тоді я вас шукала, але намарне. Що б це могло означати?

— Я не розуміюсь на снах і не надаю їм особливої ваги.

— Одного разу мені приснилося, що ви мене везете в Америку, але, коли ми сходимо з літака, я вже вас не бачу, натомість мене обступили якісь люди… під'їжджає авто і забирає мене… я опиняюся у лікарні, і там я вас бачу знову вже в зеленому одязі… і всі лікарі в зеленому… світло-зеленому… вони спрямовують на мене яскраве світло, і я прокидаюсь… але прокидаюся у сні, продовжуючи спати, і тоді мене охоплює страх, бо насправді я прокинутися не можу, я скрикую, зриваюся і тоді нарешті прокидаюся… і мене заливають сльози, що все це був тільки сон…

— Що ж там, у тому сні було такого, за чим ти могла плакати?

— Не знаю… інколи так буває, що сон розчулить, і в перші хвилини після пробудження тебе огортає лагідний смуток, а потім усе минає… потім уже й не згадуєш те, що наснилося… Хіба з вами таке не було?

— Було. Я навіть якийсь час клав біля ліжка папір і олівець, бо в снах я бачив чудові сюжети для творів, але коли я їх уночі записував, то вранці виявлялося, що це абсолютне безглуздя, і тоді я перестав класти біля ліжка папір і олівець.

— А я записую сни. Звичайно, не всі, а лише найцікавіші. У мене вже їх назбиралося кілька сотень. Недавно мені наснилося, що я комаха… яка саме, не скажу, але з барвистими крилами… літаю собі над квітучим лугом — сонце, медом пахне, аж дух забиває, а я пурхаю з квітки на квітку, тішуся… потім, коли прокинулася, то розплакалася… мені так шкода стало, що я не безтурботна комашка…

— Так ніби в тебе життя складається із самих турбот.

Вона зиркнула на мене з деяким роздратуванням, мовби я її чимось образив, засумнівавшись, що вона може мати якісь проблеми, і тоді мене вперше навідала думка, що не все так гладко в її житті, як це виглядає на перший погляд, щось є, що її турбує і від чого вона б радо заховалася, вибравши долю безтурботної комашки.

— Я приїду до вас… — Вона хвильку подумала і додала: — Завтра… пополудні…

Перед першою гостиною будь-якої панни мене завше охоплювало нестримне бажання справити на неї позитивне враження, яке виливалося у гарячкове прибирання і затирання слідів попередніх візитів. Я бігав з пилосмоком, тріпав, згрібав папери, піднімав з підлоги книги і розставляв на поличках, мив посуд на кухні, викидав порожні пляшки у смітник, шукав місце для безлічі різноманітних предметів, ховав або знищував милі дрібнички, які забула в мене інша панна, але все одно мені не вдавалося домогтися такого порядку, який уміє навести жінка, хоч і як я старався. Чомусь чимало речей уперто відмовлялися займати своє місце, їм більше подобалося опинятися на видноті і при першій-ліпшій нагоді радісно гукати: «Ми тут! Ми тут!» Особисто мені нелад нічим не дошкуляв, принаймні я в ньому ніколи не блудив, але тільки вдавалося навести сякий-такий лад, як відразу виникали поважні проблеми — я не міг нічого відшукати.

Але наводити порядок для Мар’яни я не мав ані найменшого бажання, мені навпаки хотілося встругнути щось абсолютно протилежне, а що останнім часом порядкували в мене наввипередки Ліда, Віра й Леся, а я у проміжку між їхніми візитами не встигав як слід насвинити, то перед з’явою Мар’яни вчинив із точністю до навпаки. Ніщо не мало носити на собі слідів жіночих рук. І я з великим ентузіазмом скинув гору тарілок в умивальник, накришив хліба на столі, а в кабінеті порозсипав на підлозі рукописи, порозкидав книги — словом, надав помешканню звичного парубоцького затишку. Я навіть видобув зі смітника дві порожні пляшки вина і поклав їх під столом. Потім окинув цей чудовий інтер’єр переможним поглядом і зостався цілком задоволений.