Юрій Винничук - Весняні ігри в осінніх садах

Я налив собі вина і теж випив, але зі злості. Чому мені так фортунить на істеричок? Чого вона розплакалася? Може, я поводився нетактовно? Що я вчинив не так? На вулиці захлюпотів дощ, пориви вітру шмагали гілками дерев по шибах — чудова погода, щоб запорпатися у ліжко з книжкою, а ще краще з книжкою і Вірою-Лідою-Лесею, і читати вголос щось стильне, душевне, руками водночас пестячи одне одного, але так злегка, без напруження, ледь-ледь ковзаючи пальцями, щоб за якусь годину, а то й дві, відклавши книжку, сплестися в гарячий клубок і буквально за лічені хвилини отримати одночасний оргазм.

Хлюпання води у лазничці припинилося, і Мар’яна з’явилася знову свіжа й усміхнена.

— І що це з тобою було? — поцікавився я.

— Нічого особливого. У мене закрутилася голова… я забагато випила… з незвички.

— Але я б не сказав, що ти п’яна.

— Ні, але я трішки сп’яніла. Не звертай уваги. Краще поцілуй мене.

Цього разу поцілунок вийшов пристраснішим, а коли моя рука ковзнула під майку і торкнулася перса, вона вже не опиралася. Всі її рухи були, мовби у сні, вона дозволяла себе роздягати з якоюсь приреченою покірністю, усміхаючись комусь невидимому, але не мені, вона в цей час дивилася кудись убік, але не на мене, а я стягав із неї усе за порядком, не кваплячись, а так, ніби роздягав заснулу дитину, яку нізащо не хотів розбурхати, і, коли вона залишилася зовсім гола, очі її заплющилися, і вона, здавалося, дозволила себе затопити справжньому сну. Тіло її було покірне і тепле, я пригортав її без зусиль, і вона тулилася до мене з радісною усмішкою, але жодних зустрічних рухів не робила. Я гладив її невеликі круглі й налиті перса, відчуваючи, як під пальцями бубнявіють пуп’янки, а далі… далі, скажу вам, той, хто не гладив живіт юнки, ніколи не збагне дивовижного відчуття і насолоди від доторку до цієї ніжної шовкової шкіри, просяклої якоюсь особливою теплотою і свіжістю, я відчував таке ж сп’яніння, яке відчуває мандрівник, проникаючи у місцини, в які досі не потрапляла жодна людська душа, і хоч зовсім недавно та сама долоня досліджувала екваторіальну частину тіла Віри з не меншим захватом першопрохідця, а все ж різниця була велика, бо Віра вже дозріла була для любощів, тіло її налите було сексом по самі вінця і спрагло приймало мій дослідницький порив, тоді як тут мене чекала настороженість, подив і вдавана апатія, а непокірні кучерики, в яких заплутувалися пальці, кучерики не підстрижені і їжакуваті, а пружні й гойдливі, наче хвилі морські, з яких так легко зісковзнути у літепло вологого раю, ще й досі сняться моїм пальцям. Покірність Мар’яни незабаром виявилася оманливою, вона хоч і лежала із заплющеними очима і без опору підкорялася моїм рукам, проте ноги тримала вкупі, і мій палець даремно ковзав, стараючись дістатися глибше. А коли я ліг на неї, у мене виникло відчуття, що я спробував проникнути в неї, мов святотатець у храм, якого має намір осквернити, принаймні рухався я так само скрадливо й обережно, боячись, що мене ось-ось сполохають, викриють і заарештують. Я кохав її лише самим кінчиком, бо ніг вона не розводила, і тільки-но я починав напирати, ураз стискала м’язи. Врешті я змирився з цим і, завершивши справу в простирадло, ліг поруч. Вона зробила вигляд, ніби мені віддалася, а я зробив вигляд, ніби її взяв.

Якийсь час ми лежали мовчки, я думав про змарнований день, а за вікном періщив дощ, кілька разів із гучним лускотом торорохнув грім, і світло в будинку згасло, світили лише свічки.

— Я боюся грому, — прошепотіла Мар’яна і, пригорнувшись, подивилась мені в очі: — Я погана, так?

— Чому ти так вирішила?

— Тому, що не віддалася тобі. Хоча я хотіла…

— І що ж тобі завадило?

— Ти… ти сам… ти все зіпсував.

— Я? Коли? І чим?

— Не скажу. Сам подумай.

— Ну, знаєш, це вже занадто. По-моєму, ти з мене знущаєшся. Навіщо ти говориш загадками?

— Нема жодних загадок. Усе як на долоні. Ти сам коли-небудь здивуєшся, що відразу не здогадався. Ой, що це? — вона підняла руку і показала свої пальці. — Це твоя сперма?

— Ні, це мармуляда.

Вона піднесла пальці до носика і принюхалася:

— Як дивно пахне… — Потім лизнула, поплямкала й додала: — Не сказала б, що це аж такий делікатес. Хоча коли-небудь, якщо ти будеш чемний, я спробую зробити тобі те, що всі ви так любите.

Вона витерла пальці об простирадло й подалася знову до лазнички, прихопивши одну зі свічок. Я налив вина і похапцем випив. Власне кажучи, нічого страшного не сталося, мені не раз уже доводилося саме таким чином кохатися з цілочками, аж поки вони врешті не віддавалися по-справжньому, головне тут терпіння. Але, маючи на вибір трьох готових до вжитку панночок, я зовсім не мусив ще й бавитися в цюцю-бабки з четвертою. Коли Мар’яна повернулася, тримаючи свічку перед собою, я мимоволі замилувався її досконалим тілом.