Юрій Винничук - Весняні ігри в осінніх садах

Того вечора виступ Лесі закінчувався о десятій. Я не мав настрою до спілкування з бандитами і вирішив за краще пересидіти у «Вавілоні», а потім зайти по Лесю. Я примостився, як завше, в кутику, але довше як півгодини насолоджуватися самотою не вийшло — до мене підсіла Марта. Я, зрештою, не мав нічого проти, з Мартою я готовий гомоніти о будь-якій порі.

— Ти сама?

— Ні, я прийшла з одним гівнюком. Забудь про нього.

— Я відчуваю дупою, що назріває скандал.

— Звідки ти взяв?

— Якийсь тип з бичачим лобом не спускає з нас очей.

— Ти б бачив його, коли він спускає!

— Ти з ним спиш?

— У мене тимчасовий творчий штиль. На такі періоди я підбираю собі якогось…

— …йобаря.

— Я дівчина вихована і таких слів не вживаю. Хіба що під час любощів.

— Але так виглядає, наче він тобою не на жарт захопився.

— Це його проблема. Замов мені текілу й цитрину.

— Ти будеш зі мною пити, а він — дивитиметься?

— Чому ти так переймаєшся якимсь нещасним… ну, ти сам знаєш… Я й так зробила йому ласку, що пішла з ним сюди. Він же ж чого мене потягнув до «Вавілону»? Щоб похвалитися перед знайомими: ось який бравий козак неприступну Марту захомутав!

— А-а, то ти навмисне вирішила використати мене, аби поставити його на місце? Це з твого боку не зовсім порядно.

— Не сміши. Ти знаєш, що я люблю з тобою посидіти за пляшкою.

Вона сипнула трішки солі на згин між великим і вказівним пальцями, лизнула, надпила текіли і закусила плястерком цитрини.

— Ти читала Малкольма Лаурі?

— Як ти вгадав?

— Він цей спосіб пиття текіли описав з та-аким смаком, з та-акими деталями, що я тільки й мріяв про текілу. Мені здавалося, що текіла — це щось неймовірно вишукане.

— І що?

— Коли попробував, то розчарувався. Звичайна самогонка з кактуса.

— Нічого ти не зрозумів. Текіла — це стиль життя.

— Вірю. Але то в Мексиці.

— Я собі Мексику можу зробити де захочу. Генію досить побачити листочок, щоб уявити дерево, казав Ґьоте. Мені досить ковтка текіли, щоб опинитися в Акапулько. Як твої любовні справи?

— Не жаліюся.

— Ти заспокоївся?

— Звичайно.

— Але щось тебе гнітить.

— Мене стали переслідувати суїцидні марева.

— Справді? Ніколи б не подумала, що ти на щось таке здатний. Хіба що в уяві. Я, зрештою, і сама колись про це думала. Іноді мені спадало на гадку, що одне тільки усвідомлення того, що я можу покінчити з життям будь-коли, тільки-но захочу, й утримувало мене при житті. Особливо коли батьки мене задовбали, щоб я виходила заміж, бо мій священний обов’язок — народити дитину. Цілком можливо, я ще дитину народжу, але заміж… До речі, як ти ставишся до того, щоб зробити мені симпатичного карапузика? З такими синіми очима, як у тебе.

— І так, щоб він ріс, не знаючи батька?

— Звичайно. Навіщо мені батько?

— А йому?

— І він обійдеться. Просто, якщо ти відмовишся, я народжу від якогось дебіла. Як он той.

— Якщо я таки відважуся на самогубство, я обов’язково тобі зателефоную, щоб залишити по собі ще один чудовий витвір.

— Це було б ідеально. Ми б приходили на твою могилку, я розповідала б йому про тебе… Авжеж, про такого батька для своєї дитини можна тільки мріяти.

— Батька в могилці?

— А що тут поганого? Я зробила б усе, щоб він тебе полюбив. Рукописи свої можеш теж сміливо нам передати, ми збережемо все до дрібниць і будемо перевидавати, перевидавати… Ой, щось я і справді розмріялась. А ти ж і не покінчиш самогубством.

— Чому так думаєш?

— У тебе нема на це жодних поважних причин.

— У мене депресія. Я не можу писати.

— Пхе! У мене стабільно двічі на рік депресняк. І то такий, що вити хочеться. Одного разу я навіть для цікавості перетяла собі жилу і дивилася, як скрапує кров. Це зачаровує. Мені здавалося, я б могла дивитися на це годинами. Замов мені ще текіли.

— Твій кавалер, по-моєму, психонув.

— Туди йому й дорога. Мудак. Завтра зателефонує. А в мене й так сьогодні зовсім не сексуальний настрій. А точніше, діловий — напевно, завтра діла й почнуться. Ненавиджу всі ці бабські розклади. Усе до найменших дрібниць ненавиджу. Я ненавиджу вишукану білизну. Ненавиджу косметику і парфуми. Ненавиджу нацицьники. Ненавиджу менструації. Ненавиджу бабські теревені. Ненавиджу своїх ровесниць, з якими не знаходжу спільної мови, бо вони або вискочили заміж, або перебувають у шаленій погоні за щастям. А я не вийшла і не перебуваю. Я з жахом думаю про те, що колись у мене з’являться зморшки, тіні під очима, і я змушена буду вдатися до косметики, пофарбувати волосся. Не кінчай самогубством. З ким я ще так душевно розслаблюся?