Юрій Андрухович - Письменники про футбол

Цю історію мені розповів попутник у вагоні швидкого потяга D-441, що поєднує Євросоюз шенгенського зразка зі східною частиною географічної Європи. Я спробую передати її максимально близько до оригіналу. Отже, шлях із Берліна на схід. За п’ять хвилин їзди від Франкфурта-на-Одері відкорковуємо пиво, куплене в метушливого поляка, що бігає вагоном. З налякано-люб’язними, кришталево вимитими до дна очима, досить поважного віку, — чи то бомж, чи то просто втомлений від життя пенсіонер, котрий намагається вижити у вільному риночному демократичному світі, — він бажає вам приємної подорожі й заздрить можливості це саме пиво безтурботно смакувати. Дивимося на красивого молодика років сорока, з приємною короткозорістю й гаркавим «г», котрий говорить із типовим німецьким акцентом, розтягуючи голосні на тевтонський зразок. Після зазвичай млявої дискусії, для початку розмови, про режимність перебування «на Заході» та несправедливість нової залізної завіси в один бік, коли одні, маючи європейську паспортину, можуть усюди безборонно їздити, а інші повинні проходити процедуру зняття відбитків пальців за право подивитися, як ці, перші, існують у XXІ сторіччі, пірнаємо в пізнання чужої культури на предмет ментального розуміння доцільності «міцних висловів».

— Чи були ви коли-небудь у Львові — цій перлині архітектоніки в центрі Європи? Маленьке містечко. Тисяч вісімсот населення. Суміш ренесансу, бароко, рококо та модерну, — говорив він швидко, уривчасто, не лишаючи часу на відповіді. — Це місто потрібно розуміти, його потрібно відчувати. Інтелектуальний центр Західної України. Місто, обрамлене культурою близьких та далеких сусідів, що перебувало в лапах багатьох держав. Мені, як переконаному, хоч і поміркованому націоналісту, приємно бачити, як місто скинуло з себе «пута соціалізму» і стало по-справжньому вільним. Я провів тут дитинство й студентські роки. Мені навіть трапилося побувати у відділку міліції.

Попутник замріяно прикрив очі й завмер на якусь мить, поринувши у власні спогади.

— Це було на початку перебудови, — продовжив він, зробивши ковток. — Уявіть собі, що перед грою з ЦСКА (центральний спортивний клуб армії!) в кожній школі, кожному інституті, по всіх профспілкових організаціях проводились бесіди на тему: «В жодному разі ні ви, ні ваші діти не підете на футбол». Місцевий клуб «Карпати», що постійно постачав футболістів до основного складу київського «Динамо», ніяк не міг вирватися до Вищої Ліги. І ось останній матч сезону. Львівський клуб приймає армійців. У разі перемоги здійсниться омріяне сходження «Карпат». Це були не лише футбольні амбіції. Це були відголоски пакту Ріббентропа — Молотова. Бо анексія західноукраїнських земель не викликала особливої симпатії з боку місцевого населення. І радянська армія у свідомості людей завжди була російською армією. І розмови про клуб червоноармійців були пересипані жартами, замішаними на націоналізмі. Місто, розділене на сектори між малолітніми тусовками, раптом припинило міжусобиці, об’єднавши всіх єдиною метою — «гідно» зустріти московських уболівальників. «Основні», себто заводії та авторитети цих тусівок, оголосили перемир’я. Зібравшись на «Баварії» — в підвалі відомої своїм нерозбавленим пивом кнайпи, де алкоголь наливали всім, навіть тим, кому не було 18, малолітки розробляли план перехоплення вболівальників із Росії.

Мій співрозмовник узяв невелику паузу. Вагоном рухалась чергова партія метушливих продавців польського пива за ціною в чотири рази нижчою, аніж у вагоні-ресторані. Гріх було пропустити таку нагоду. Блискавична операція купівлі-продажу, і наше майбутнє набуло впевненості у межах 1,1, а то й усі 1,5 проміле на людину.

— Так от, малолітні хулігани, незалежно від особистої любові до футболу, ставлення до рідної мови чи соціальної градації вирішили поділити місто на сектори. Перший — вокзальний. У день гри існує шанс, що вболівальники приїдуть одним із десяти московських потягів і можна буде безпосередньо на вокзалі провести свій бліцкріг. Навряд чи армійські фанати приїдуть завчасно й влаштуються на ніч у готелі. Другий сектор — в аеропорту. Теж гарний шанс на три щоденні літаки зі столиці СРСР. Третій сектор було розділено на чотири підсектори. За чотирма підходами до стадіону. І звісно ж, на випадок, якщо раптом уболівальники ЦСКА виявляться хамелеонами і спробують у зелено-білому карпатівському прикиді пройти на стадіон, було затверджено пароль. Простий, але дієвий. Потрібно було у всіх питати українською мовою «котра година». Відповідно, навіть російськомовне населення Львова зрозуміє й зможе відповісти на це питання, на відміну від «справжніх росіян».