Тарас Прохасько - FM Галичина

Пам'ятаю ще такий штрих. Був московський путч. Було чергове потрясіння і непорозуміння — що ж діється? Я був тоді у горах. І я не відходив від радіо, слухаючи перебіг кожної години. А тамтешні люди цього не робили. Вони стояли у черзі за хлібом, щоб мати сухарів надовго.

У багатьох із нас є якась таємна мапа — вона може бути дійсно мапою, може бути малюнком від руки, може бути якоюсь фотографією, або ілюстрацією у книжці, якимось малюнком в атласі, схемою в енциклопедії. Може бути старою знимкою із незнайомими людьми або чиєюсь картиною. Часом ця мапа може бути навіть образом якогось автора, пам'ятником чи навіть сквером. Ця мапа може існувати у вигляді старого светра, ложки, стертого ножа або надщербленого горнятка. Вона може бути розчиненою у певному сорті вина чи подрібнена і перемелена разом з кавою спеціального ґатунку. Я вже не кажу про спеції і парфуми, кілька слів, написаних якимось шрифтом, гербарії і нумізматичні або філателістичні колекції. Про стрихи і пивниці, про ліжка і комоди, про мелодії і фортеп'яно.

Вона може носитися у лиці якоїсь людини, часом незнаної, а може бути вибитою епітафією на чиємусь гробівці. Отже, ця таємна карта може бути зашифрована у будь-чому. Єдине, що їх усіх єднає — це те, що вони вказують тобі дорогу до твого персонального втраченого раю. Це схема твого раю і спосіб туди добратися.

У мене теж є така карта. Я виріс на балконі. Моя тета зробила з цього балкону щось неймовірне. Він був великий і зарослий виноградом. І виходив на три сторони світу. А тета була найдивовижніщою квітникаркою у світі. їй ніколи не йшлося про розмір квітника, бо не йшлося про те, щоб квітів було багато. Вона хотіла лиш того, щоб було багато квітів усіх видів. У кількох пуделках і задротованих макітрах росло кілька сотень найекзотичніших рослин. Вона звідусіль роздобувала хоча б одну насінину неймовірно дивної рослини. Вона більше не потребувала. Одна насінина — одна рослина. Такий був принцип. Насіння їй присилали у листах квітникарі зі всього світу. Балкон, на якому я виріс, був подібний на тропічне узбережжя. Бракувало лише рифів. Я купався у балії, виставленій на сонце, аби нагрілася вода. Потім ця вода, як і в джунґлях, використовувалася для поливання рослин.

Коли тета померла, я перемалював собі схему її городу. Понаписував усі назви. Це моя мапа втраченого раю. Я грію себе думкою, що колись зумію відтворити весь цей рай на іншому балконі.

Ще навчаючись на біологічному факультеті, я зауважив, що сама біологія є настільки ж фундаментальною підставою освіти, світобачення і розуміння філософських побудов, логічних конструкцій і навіть художньої творчості, метафор, як ще, може, лінґвістика. Біологія може бути просто базою для всього, що потрібно голові. Але зустрів сьогодні через багато років одного однокурсника-біолога, який змінив професію, І згадав усю систему своїх спостережень про вплив різних біологічних наук на психіку.

Ентомологи (комахознавці) завжди стають колекціонерами. Притому колекціонерами за суттю — вони колекціонують все, навіть пригоди і враження, й уміло їх систематизують. Ботаніки є різні. Одні перетворюються майже на філологів, інші стають ерудованими практиками — городниками, садівниками, грибарями і квітникарями, а треті стають просто знавцями всіх закапелків якогось реґіону, знають точно, де що росте.

Окрема категорія — це всі фахівці, що працюють з мікроскопом. Свої дивноти виробляються у герпетологів, іхтіологів і фізіологів. Але цілком окремо стоять орнітологи — ті, хто пильнує за птахами. Вирішити бути орнітологом — вже ознака нестійкої психіки. Орнітологів можна вирізнити одразу і безпомилково. Вони неповторні. їх щось відриває від землі до неба. Вони, напевно, запрягають птахів у невідомо що і їздять десь там цими упряжами. Орнітологи не бачать землі — лиш небо, верхів'я дерев. Це їхнє коріння. Подумайте самі: рахувати тисячні зграї, які рухаються, за їх контурами, вираховувати маршрути між нами і Африкою, кільцювати зловлених птахів і діставати телеграми з острова Яви, якщо ця птаха там умре, відрізняти двадцять відтінків рожевого на пір'ячку, яке на черевці.

Вичисляти гнізда, різновеликі і різнокольорові яйця. Постійно дивитися у біноклі, лорнети і прозорні труби. Знати, на яку електричку сісти, щоб застати міґруючу зграю на певній станції. Це все не сприяє нормальному психічному станові.

Я знаю це з власного досвіду співіснування з птахами: дрозди об'їли ягоди з кущів, які оббирав я, ворони завжди сиділи на будинку перед моїм вікном, горобці не пускали ластівок у їхні гнізда на моїм балконі, грач втопився у моїй бочці з водою, ворона жила у мене довший час, мої діти знайшли замерзлого папугу, який потім вільно літав по цілій хаті, бузько, знесилений перельотом, упав на мій пост в армії, голуби, яких сусіди смажили на суботу, журавель, який прилетів до мого лісу через бомбардовану Сербію, ворони, в яких я забирав горіхи в армії… Якщо рослини — це поняття, тварини — образи, то птахи — символи і знаки. Я не здивувався, що знайомий орнітолог став теологом. Бо птахи чимось подібні на ангелів.