Юрій Сорока - Хотин

— Мудрість духовного наставника мусульман незліченна, як кількість зір на нічному небі! — відповів із поклоном Собеський. — І підтвердженням цього є те, що навіть великий падишах прислухається до думок наймудрішого муфті Есаада. Мені, і в першу чергу Речі Посполитій, що її я маю честь представляти, надзвичайно приємно чути від вас порівняння наших великих держав із добрими сусідами. А сусіди, як відомо, мають допомагати один одному, тож ми раді допомогти Блискучій Порті, якщо лише будемо в змозі зробити це.

Щодо козаків… Мені надзвичайно прикро чути від духовного пастиря мусульман слова про вбивства і грабунок його дітей. Але мушу застерегти вас від помилки. Річ у тому, що його милість король Сиґізмунд III ніколи не схвалював наїздів своїх підлеглих на добра кримські, а тим більше морські напади на міста імперії. Ще два роки тому його світлішим повелінням було наказано спалити човни, що ними низові козаки виходили в море. При цьому Сейм проконтролював виконання вимог.

Причина ж нападів на Крим — це безконечні напади татар на наші креси. Тисячі полонених, підданих короля, довгою вервечкою тягнуться до Кафи, а звідти до Оттоманської Порти, Сирії та Персії. Ллється кров. Отже, козаки змушені боронитися.

— Я не вважав би обороною зруйнування Варни п'ятнадцять років тому, Синопу і Трапезунду сім років тому, потім Кафи. Це є не що інше, як звичайний розбій.

— О, я згоден з вами, наймудріший. Мене не менше обурюють ці ганебні вчинки. Але смію запевнити, що це залишилось у далекому минулому. Останні походи здійснювали не запорожці. Це справа рук донських козаків. Крім того, повинен сказати, що велика провина лежить на колишньому козацькому гетьманові. Саме він здійснював хижацьку політику у відносинах з Османською імперією. Тепер Бородавка страчений самими козаками.

— Це нам відомо. Падишах, що є рукою Аллаха на землі, привітав таке рішення. Але чи саму правду говорить посол Ляхистану? Чи не іменем Сагайдак-бея лякають правовірні своїх дітей? Що ви скажете на нашу вимогу видати цього слугу диявола на суд падишаха?

Собеський кілька хвилин помовчав. Добре обізнаний зі східними звичаями, він не поспішав давати відповідь. І не бачив, як напружився за його спиною Іван Зискар, що до цього непорушно сидів на м'яких міндерах. Козацький полковник весь перетворився на слух, і лише пульсуюча жилка на скроні виказувала його стан. Але цього ніхто не помітив.

— Вам відомо, що козаки разом з польським лицарством прийняли на себе важку ношу із захисту нашої спільної Батьківщини. Не годиться справжнім лицарям злим платити за добре. Тож не може бути й мови, щоб нам відступити, а тим більше карати тих, що чинять таку службу. Є ж бо вони товариші наші, взяті на службу і на платню Річчю Посполитою, як і ми…

І велися далі переговори, змагались у красномовності вельможі, намагаючись в улестивості і пишномовних похвалах заховати смертельну ворожнечу до «давніх друзів». З великими пересторогами робилися найменші поступки. Собеський і Жоравинський безперервно радилися між собою та слали посланців до Владислава й Любомирського. У цьому потоці вершників, які з білими прапорцями мчали між ворогуючими таборами, ніхто не звернув уваги на одного, того, що його нетерпляче чекав гетьман Сагайдачний. Нарешті після трьох днів переговорів до його шатра зайшов генеральний хорунжий.

— Ваша ясновельможносте, прибув посланець від пана полковника.

Гетьман здригнувся. Ось і настав момент, що його він у глибині душі боявся. Намагався відтягнути цю мить, але розумів, що це не в його силах. Зараз доведеться приймати рішення. Може, найважливіше рішення в його житті. Чим відплатить Річ Посполита за його службу? Як вирішить його і свою долю? Від позиції Собеського залежали подальші дії Сагайдачного, а козацькому війську, обуреному унією, важкою війною і зневагою шляхти, вистачить одного його слова, щоб ударити на вчорашніх спільників. На мить Сагайдачний пригадав Юлія Цезаря і його знаменитий Рубікон. «Жереб кинуто!» — сказав великий римлянин і почав громадянську війну. Чи все так легко й просто йому далося, коли приймав він таке рішення… «Жереб кинуто!» — і все стане з ніг на голову! Брат постане на брата, діти — на батьків. А круки тільки цього й очікують. Кинуться! І хан, і султан, і московський цар…

Утім, вибору нема. Те, що він говорив Зискареві, було єдино правильним. Інакше для чого він добивався стільки літ гетьманської булави? Тільки інтереси козацтва повинен він враховувати, лише їх…