Юрій Сорока - Хотин

Для Собеського почався зоряний час. Природний дипломат і тонкий політик, він почував себе у ворожому таборі, мов риба в воді. Улесливими речами, цінними подарунками, а де треба, і стриманими погрозами він почав вести тривалий і клопіткий переговорний процес.

За короткий час посли заручилися підтримкою великого візира, нового господаря Волощини Радула, а що найголовніше — їм пообіцяв підтримку духовний глава мусульман. Собеський добре знав, що муфті Есаад користується великою повагою і шаною самого Османа. Звичайно, ніхто не сподівався на швидке вирішення всіх проблем і великі поступки з боку турків. Але початок переговорів сподобався Собеському, про що він, не гаючись, повідомив листом Владислава і Любомирського. У тому самому листі висловив прохання надіслати ще золота на «дарунки» впливовим вельможам. Він, як ніхто інший, знав, що дзвін золота миліший продажним чиновникам Османської імперії за найпалкіші слова про вічний мир і дружбу.

За останні десятиріччя могутня Порта почала занепадати. І хоча зовнішній блиск влади, великі перемоги у війнах, неосяжні території завойованих земель не свідчили про занепад, почалося найгірше — влада прогнивала зсередини. В розкоші потопав давній Константинополь, стіни якого пам'ятали ще імператорів Риму. До столиці стікалися надзвичайні багатства із завойованих земель. Сотні й сотні тисяч динарів, цехінів, гасене і дукатів накопичувались у скарбницях різноманітних урядовців, роблячи їхні можливості все більшими і більшими. Катастрофічних розмірів набула торгівля посадами всіх рівнів влади, від санджак-беїв до візирів, від бюлюк-паші до гениш-ачераса. Внаслідок цього протягом трьох-чотирьох останніх десятиліть склалася ситуація, коли до керма державної влади прийшли не мудрі політики і талановиті військові, а ті, хто міг за це заплатити. Багатство, а не мудрість почало відігравати основну роль в управлінні могутньою імперією.

Не останню роль відігравав у цьому процесі розбрат у яничарському корпусі. Залізний осередок війська могутнього падишаха, гвардія, що на неї рівнялись усі, почала у дзеркальному відображенні відтворювати всі потаємні негаразди імперії. Погіршувалася дисципліна в яничарських «вогнищах», поширювалося пияцтво і розпуста. Багаті яничари, не соромлячись, торгували алкоголем і невільницями. Через певний час досвідчені вояки «поступились» і своїм правом померти за падишаха: не обмежені в коштах, вони наймали на своє місце, у разі війни, інших людей, не обов'язково обізнаних з військовою справою.

Блискучий Поріг могутніх Османів усе ще міцно тримався на своїх позиціях, але у його нетрях уже вчувалася тріщина. Чи не найбільшим доказом цьому був сам факт переговорів. Обламавши зуби, чвертьмільйонна армія показала свою неспроможність щось вирішувати. І тепер Собеський не збирався упустити ні найменшої вигоди. Його цікавила лише угода на умовах status quo ante bellum. [53] Status quo ante bellum (лат.) — стан речей перед війною.

Як і очікувалося, першим каменем спотикання на переговорах постало козацьке питання.

— Ми дуже невдоволені нашими давніми друзями з могутнього Ляхистану. Як відомо, Аллах заповідав, а Магомет, пророк його, доніс до відкритих вух правовірних принцип мирного життя і терплячого ставлення до своїх сусідів, — прикривши повіками вицвілі очі, монотонно говорив муфті Есаад. Велетенська біла чалма з золотими стрічками робила його схожим на неймовірних розмірів печерицю. — Тож, як добрі сусіди, не повинні ми шкодити одне одному. Бо дбайливий господар не обірве плоди з дерева у саду своєму, зламавши віти, і не постриже руно овець своїх, знявши з них шкіру. Чому ж тоді у добрах сусіда свого він діє подібним чином?

Плач правовірних лунає над їхньою землею. Мечеті палають, а кров невинних рікою тече там, де сам Магомет заповів жити дітям його. Скажи, о славний лицарю землі північної, чому Мелек-уль-Мекком, ангел смерті, збирає такий багатий урожай в Синопі і Трапезунді — в містах, названих меддахами райськими садами? Чому палають кораблі падишаха і його підданих у морі, а до стін Стамбула долітають хмари порохового диму, обкурюючи його?

Я сам дам відповідь на це питання! Тому що на безмежних землях Ляхистану, подібно до тяжкої виразки на тілі людини, виникло гніздо розбою. Гніздо самого диявола, який кігтями своїми вказує кривавим убивцям на беззахисні жертви його. Ім'я цим убивцям — козаки, а диявола — Запорізька Січ. Хіба король як справжній друг султана може припустити, щоби козаки й надалі топили у крові узбережжя Анатолії, щоби палали улуси кримського хана? Отже, я вважаю, і бачить Аллах — це правда, козаки й тільки вони стали першопричиною цієї війни. Тож перед тим, як ми перейдемо до інших пунктів нашої домовленості, я волів би, щоб ви пообіцяли усунути цю саму першопричину.