Любко Дереш - Культ

(Власне щойно згадав, що не було жодного відчуття дотику чи смаку. Може, я вже забув?)

До мене підійшов якийсь чоловік у простому непримітному одязі й сказав, щоб я сідав і починав читати. Я пробував змусити його зникнути (бо відчував, що він мав якусь владу наді мною), як то буває при сновидінні, але той пан сказав: "нічого не вийде, не крути мені, Юра, не стругай дурня, сідай і читай".

????????????

Тоді я спробував перетворити його на щось інше (напр., на кота). Чоловік раптово випав із фокусу – здалося, між нами тече потужний струмінь гарячого повітря. Коли я спробував сфокусуватися знову, переді мною було ЩОСЬ.

(Я дивуюсь, як я не проснувся від страху. Може, мене тримали там зумисне?) маразм!

ЩОСЬ виглядало, як вис. (бл. 5м?) рожевий м'ясистий конус. Широким кінцем конуса він стояв на підлозі й пересувався, як слимак. На вершечку конуса на тонких нитках нервів звисало кілька очей (3? 4?), також там були невеличкі лискучі клешні, як у краба.

Я НЕ ВІРЮ В ТЕ, ЩО ЗІ МН

ЩОСЬ сказало, що я можу для зручності стати таким самим, але якщо мене це дезорієнтує, краще залишатися у власному тілі (???). Я досі не можу повірити, що сновидіння вийшло з-під МОГО контролю.

Наскільки я зрозумів, конус був чимось середнім між наглядачем, куратором і наставником. Він показав мені клешнею на стіл і повторив, щоб я сідав читати. На столі лежали високі купи книжок. Коли я то прочитаю, сказав конус, він зі мною поговорить. Перевірить, чи я засвоїв (?!), додав він. І що зі мною набагато простіше, ніж з іншими.

Я сів за стіл на лавку й озирнувся. Наскільки я міг бачити, читальня тягнулася нескінченно довго. У самому кінці читальня збиралася в одну точку, нескінченно-недосяжну. Можеш сміятися, але складалося враження, що вона зникає за горизонтом. Так само тягнулися стелажі, столи і читачі. Дуже багато робило якісь конспекти (?) або ж просто писало. Багато хто, як мені здалося, не був людиною взагалі.

Я відкрив першу книжку. Букви, на диво, не розпливались (а як же сон лобних долей?). Якусь мить я просто німів, пробуючи зрозуміти, що за чортівня зі сторінками. Вони були, наче білі паралелепіпеди, що занурюються вглиб власної площини. І слова нагадували підводні човни, що пливуть назустріч читачеві. Кожне слово було об'ємним ієрогліфом якоїсь невідомої мови. ПРОТЕ Я РОЗУМІВ КОЖЕН ЗНАК. Називалася книжка "Культ богів гори Кадаф та інші містерії Гіпербореї". Я зауважив, що з часом тут дуже цікаво: я зумів прочитати усю книжку за якихось півгодини, хоча під час читання це видалося кількома добами (порівн. дію Cannabis Іndica). У книжці розповідалося про край Гіперборею, на далекій півночі (Скандинавія? Антарктида?) та про її віровчення. Знаєш, Банзай, воно мене вразило. Те, що ті гіперборейці поклонялися крижаній горі Кадаф, у яку нібито був заточений бог С'ннгха (?). Щороку йому приносили в жертву восьмеро дітей. Якщо вірити книжці, діти кудись та й дівалися. Надто дико звучить, щоб бути правдою.

Я вже збирався брати наступну порцію лектури, як почув пронизливе піпкання радіо, а слідом – арію із "Запорожця за Дунаєм".

Мене миттєво перекинуло в сон, у якому я був із Дарцею (?). Усе затемнилось, і я зрозумів, що дивлюся на власні зімкнуті повіки.

Не можу собі знайти місця. Мною аж кидає.

Так то був сон?

2.

Одна книжка, куплена на вернісажі у Львові за півтори гривні, відкрила перед Юрком Банзаєм нові світи. Книжка "Шаманські сновидіння" Кетрін Грубер. У ній розповідалось, як у домашніх умовах навчитися замовляти сновидіння із потрібним вам сюжетом, як у сновидіннях шукати відповіді на запитання, а також як навчитись бачити і контролювати усвідомлені сновидіння. Навіть якщо три четверих інформації у книжці було повною лажею, то все одно – Банзая вона зачепила за найживіші нерви й вивернула назовні.

Саме від неї (книжки) проросли корінці його інтересів: він шукав літературу з медитації та виходу із власного тіла; читав праці подружжя Уоссон від етномікології; порівнював власний досвід з перлинами у дослідженні сну – книгами Лабержа, оцінював рефлексії братів Маккена стосовно впливу психотропних грибів на розвиток людства; прочитав усі праці Грофа в царині ЛСД-терапії та голотропного дихання. І, звичайно ж, перепробував на собі усе, що тільки можна було попробувати вдома на канапі чи в кухні. Що, власне, і приводило його тричі в реанімацію.

Та все ж найбільше його зачепило усвідомлене сновидіння. Навіть сам Карлос Кастанеда присвятив йому окрему книжку... І саме тут Банзай пробував із невідступною твердістю, якої йому не вистачало для медитацій.