Тарас Прохасько - БотакЄ

14. 12Ми звикли вважати, що різноманітні літні заготівлі конфітюр, салатів, повидла, осінні соління і маринування, всі ці помідори, огірки, гриби, через які ночами не сплять жінки, - лиш би зробити все на зиму - це особливість нашого способу життя. Що нібито в ситому світі такого домашні господині і в гадці не мають, бо абсолютно все можна купити в найближчій продуктовій крамниці або свіже, або таке от законсервоване. І до певної міри це дійсно так. Більшості жінок у Європі чи Америці нізащо не вдалося б переконати себе так напружуватися влітку і восени, аби бути впевненою, що сім’я перебуде зиму і початок весни, не відчуваючи браку плодів. Але в цього арґументу є контрарґумент, який порушує його абсолютність.

Виявляється - це я довідався від справжніх американців - що те саме роблять їх дідусі й бабусі, котрі пережили велику депресію 30-х років і запізнали, що таке голод, котрий не залежить від тебе, але до якого можна приготуватися. Люди, які знають, що таке голод - не кількаденна відсутність їжі в якійсь екстремальній ситуації, а тривале недоїдання, постійна думка про їжу, - ніколи не перестануть бути обачними і передбачливими стосовно запасу. Бо запас, як кажуть наші люди, біди не чинить.

Я теж роблю соки з яблук на зиму. Пояснюю собі це тим, що інакше яблука зіпсуються. Але насправді просто знаю, що не зможу купувати такі потрібні дітям соки. І справа не в зимі, а в тому, що нема можливості жити легковажно. Я навіть ще гірший. Я не можу відрізати шматочок м’яса і з’їсти його з хлібом на сніданок. Бо коли є м’ясо, я усвідомлюю, що воно випадкове і скоро скінчиться. Як якийсь удав, я волію не їсти ні хліба, ні нічого іншого, лиш заковтнути максимальну порцію м’яса. Хай його вистачить надовго моєму організмові.

Пам’ятаю ще такий штрих. Був московський путч. Було чергове потрясіння і непорозуміння - що ж діється? Я був тоді в горах. І я не відходив від радіо, слухаючи перебіг кожної години. А тамтешні люди цього не робили. Вони стояли в черзі за хлібом, щоб мати сухарів надовго.

15. 12У багатьох із нас є якась таємна мапа - вона може бути дійсно мапою, може бути малюнком від руки, може бути якоюсь фотографією або ілюстрацією в книжці, якимось малюнком в атласі, схемою в енциклопедії. Може бути старою знимкою з незнайомими людьми або чиєюсь картиною. Часом ця мапа може бути навіть образом якогось автора, пам’ятником чи навіть сквером. Ця мапа може існувати у вигляді старого светра, ложки, стертого ножа або надщербленого горнятка. Вона може бути розчинена в певному сорті вина чи подрібнена і перемелена разом з кавою спеціального ґатунку. Я вже не кажу про спеції і парфуми, кілька слів, написаних якимось шрифтом, гербарії і нумізматичні або філателістичні колекції. Про стрихи і пивниці, про ліжка і комоди, про мелодії і фортеп’яно.

Вона може носитися в лиці якоїсь людини, часом незнаної, а може бути вибитою епітафією на чиємусь гробівці. Отже, ця таємна мапа може бути зашифрована в будь-чому. Єдине, що їх усіх єднає, - це те, що вони вказують тобі дорогу до твого персонального втраченого раю. Це схема твого раю і спосіб туди добратися.

У мене теж є така мапа. Я виріс на балконі. Моя тета зробила з цього балкона щось неймовірне. Він був великий і зарослий виноградом. І виходив на три сторони світу. А тета була найдивовижнішою квітникаркою у світі. Їй ніколи не йшлося про розмір квітника, бо не йшлося про те, щоб квітів було багато. Вона хотіла лиш того, щоб було багато квітів усіх видів. У кількох пуделках і задротованих макітрах росло кілька сотень найекзотичніших рослин. Вона звідусіль роздобувала хоча б одну насінину неймовірно дивної рослини. Вона більше не потребувала. Одна насінина - одна рослина. Такий був принцип. Насіння їй присилали в листах квітникарі з усього світу. Балкон, на якому я виріс, був подібний на тропічне узбережжя. Бракувало лише рифів. Я купався у балії, виставленій на сонце, аби нагрілася вода. Потім ця вода, як і в джунґлях, використовувалася для поливання рослин.

Коли тета померла, я перемалював собі схему її городу. Понаписував усі назви. Це моя мапа втраченого раю. Я грію себе думкою, що колись зумію відтворити весь цей рай на іншому балконі.

16. 12Ще навчаючись на біологічному факультеті, я зауважив, що сама біологія є настільки ж фундаментальною підставою освіти, світобачення і розуміння філософських побудов, логічних конструкцій і навіть художньої творчості, метафор, як ще, може, лінгвістика. Біологія може бути просто базою для всього, що потрібно голові. Але я зустрів сьогодні, через багато років одного однокурсника біолога, який змінив професію, і згадав усю систему своїх спостережень про вплив різних біологічних наук на психіку.