Тарас Прохасько - БотакЄ

Написаний у Парижі в 1976 році блискучий історичний есей Анни Себастіані про психологію християнського мучеництва «Безвідповідальна послідовність щільна» має такий ліричний епіграф: «Що то приходили святі, дізнаєшся через століття. Тодіаска, 1951».

Правдоподібно, ця фраза є автобіографічною і стосується зустрічі Анни з майбутніми мучениками катакомбної Української греко-католицької церкви на горі Тодіаска. Судячи з місця і часу, йдеться про подорож Анни і Себастяна з Мокрої до Ялівця.

Якщо це дійсно так, то найімовірніший маршрут подорожі виглядав так:

Дойче Мокра - Руська Мокра - Кенініґсфельд - Свідова - Берліаска - Підпула - Тодіаска - Близниця (п’ять останніх - гори на Свидовці) - Кваси - Менчіл - Шешул - Ялівець.

1.Було так холодно, що не можна було зняти із себе хоча б кожухи.

2.Сидячи на кам’яній підлозі порожньої кімнати, вони любилися так просто, що Анні здалося, ніби вона розпалася на багато частин, кожна з яких кохається із Себастяном.

3.А він відчував, що навчився літати, хоч розумів, що це від того, що - в Ялівці.

4.Холод не міг протиснутися в розщеплені щілини одягу, бо назустріч йому виривалася гарячінь з особливим присмаком нюхової галюцинації.

5.Головне - не спішити виходити, коли ніщо не тримає і можна поговорити.

6.Якщо так - ти така велика, а насправді - маленька.

7.Тебе так багато і так замало.

8.Так добре світові, і світ теж добрий.

9.Хоч у тобі світ ліпший, ніж поза тобою.

10.Найбільше хочу торкатися свого вагітного живота разом з тобою.

11.Якщо в тебе буде колись інший чоловік, то він загине через те, що матиме надто гарну жінку.

12.Не говори зі мною такими інтонаціями - так говорять, коли закрито, коли не можеш добутися.

13.Я гарна тоді, коли ти про це мені розказуєш.

14.Анна задрімала, сидячи на Себастяні, впершись чолом у плече, і він мусив так сидіти, хоч дуже хотілося розігнутися і лягти.

15.Як і з попередніми Аннами, з цією завжди було так, як перший раз у світі.

16.Потому по Анну прийшов старий Беда. З Непростими нічого не сталося. Сюжети не можуть закінчуватися. Вони вирішили їхати кудись світ за очі і чекають на неї в панцернику. Анна стала страшенно сумна. Себастян сказав, що нікому її не віддасть. Вона випила багато джину і заплакала. Беда прийшов ще раз. Себастян вигнав його і кинув у вікно ґранату. Анна напилася і почала розмірковувати вголос про їхню родину. Себастян уперше зрозумів, що вона сприймає все цілком інакше, ніж він. Вона плакала і намагалася поцілувати його в руки. Він не давав, вона перестала плакати і спокійно попросила дозволу поцілувати кожну руку по разові. Себастян дозволив, і вона зробила те, що хотіла. Другу цілувала дуже довго. Він мусив забрати руку, щоб кинути ще одну ґранату. Анна сказала, що він робить для неї забагато. І пішла до дверей. Себастян не міг цього зрозуміти. Пам’ятаєш, ми говорили? Вона обернулася, але не спинялася - вийшла задкуючи. Себастян зробив якийсь такий жест, що Анна, коли була вже біля панцерника, не втрималася і спробувала його повторити сама до себе, ніби стала Себастяновим біографом. Цікаво, що робить цієї миті тато. Шукання цікавості - найлюдськіша ознака, тато таке казав. Так казав Себастян, що казав Франц.

17.Себастян не міг ні сидіти, ні йти, ні стояти, ні лежати.

18.У глибині легень було порожньо.

19.Три тисячі разів він подумав слово Анна.

20.Аж під вечір зміг щось робити. До того ж чотири роботи одночасно.

21.Пісяв на сніг.

22.Придивлявся до дерева, на якому якісь птахи виглядали, наче перестиглі плоди.

23.Обмацував кінчиком язика незвичний від охолодження рельєф піднебіння.

24.І молився за душі померлих, за які більше ніхто не міг помолитися - за Франца, Лукача, старого Беду, французького інженера, Лоці, растаманів, сліпого вбивцю, його дитину, орнітолога, Штефана, Нанашку, посла Стефаника, посла Лагодинського, художника Труша, художника Перфецького, інструктора з виживання, босняка-капітана, четаря Пеленського, сотника Дідушка, сотника Букшованого, полковника Колодзінського, генерала Тарнавського, своїх негритянок, Северина, молодшого Млинарського, дочку Папи Римського, Брема, Вітґенштайна, циганських трубачів, Анну, Анну й Анну.

25.На яблунях у колишньому міському саду висіло дуже багато яблук. Ніхто їх не зірвав і не позриває. Витягнув з кишені яблуко, підібране вчора. Вкусив, і до рота потрапив довгий Аннин волосок.