Тарас Прохасько - БотакЄ

Тому нам так часто сниться, що ми біжимо.

Легкість бігу в сні іноді є певним прийомом, завдяки якому починається перехід до справжнього польоту.

І немає нічого мучівнішого від сну, в якому ніяк не вдається побігти.

Через те, що біг є найактивнішим нормальним станом тіла, іноді хочеться побігти, коли тіло активне. Тоді важко втриматися, тоді можливі найкращі кадри.

Зворотно - часто треба пробігтися, щоби активізувати тіло.

Рухи безпосередньо пов’язані з мисленням і думками.

Те, що думається під час бігу, неможливо подумати, перебуваючи в іншому стані.

Добігти або відбігти дуже часто означає вижити.

Щоби бігти добре, часто потрібно думати про те, як відбуваються усі рухи, з яких добрий біг складається.

Оскільки політ починається з відштовхування, а закінчується приземленням, тілесний контакт із твердю під час бігу значно вагоміший, ніж лежання на ній цілим тілом. Тому самосприйняття того, хто біжить, дуже залежить від тієї субстанції, по якій біжиться.

Навіть невелика зміна швидкості переміщення веде до принципової переміни бачення.

Ландшафти, попри і через які пробігаєш, неможливо побачити в такому ракурсі, якщо попри них проходити.

Ще більше, ніж з твердю, бігун пов’язаний з повітрям.

Дихання визначає біг. І дихання визначає загальний ритм життя.

Саме від потреби в кисні залежить інтенсивність серцебиття.

А частота ударів серця може спресовувати або розтягати природний час.

Таким чином, внутрішні переживання проходять через різні перетворення, що утворюються швидкістю і тривалістю бігу.

Недаремно лише на кількакілометровому кросі тримається найсуворіший тест у французькому іноземному леґіоні.

Але нема простішої насолоди, як збігати з гори.

І нема в педагогіці нічого гіршого, як забороняти дітям бігати.

Нема кращого способу пересвідчитися в природній зґрабності жінки, як подивитися на кілька метрів її бігу.

Мало що викликає таке співчуття і зворушення, як реґулярні обов’язкові пробіжки.

Але небагато чого може бути прикрішим, як твоя або чиясь неспроможність побігти.

А крім того, не слід забувати про те (кажу тут з чоловічого боку бачення), що саме бігунки виглядають найеротичніше. І еротизм цей урізноманітнюється біговою спеціалізацією - сто, двісті метрів, сто десять з бар’єрами, чотириста, вісімсот, тисяча п’ятсот, три тисячі, стипл-чез, крос, п’ять і десять кілометрів, марафон… Усе зовсім інакше.

Слухай, рідна, ми, напевно, прийдемо пізніше. Нас не треба чекати сьогодні. Знаєш, я не знаю, чи мене ти властиво чекала. Чи ти знала, що я можу прийти не сам. І насправді не уявляю, хто сьогодні у мене - ми. Так завжди у реєстрах погромлених армій. Невідомо, хто є. Список убитих, поранених і полонених, щось про зрадників, тих, хто втомився, ми дізнаємось трохи запізно. Але наше останнє бажання - це спроможність сказати ми.

Слухай, я занадто повторюю слухай, ніби ти неуважна, але слухай уважно. Це найголовніше. Ми розслабились за останні роки. Ми ж завжди воювали. Ми пройшли через дуже химерні бої. Від народження ж знали, що все проти нас. Ну, а потім ніби ослабли. Уявили собі, що нарешті настала пора, коли ми вже не потрібні. Перемога і т. д. і т. п. Ми ходили до тебе, кохана. Ми купались у вині і у вині. І дивилися, як наші діти вірять більше тобі. Ми забули про інтендантів, комендантів узятих міст. Ми розслабились…

Вибач, ми не привезли ніяких трофеїв. Ми ними нехтували. Ми ж хотіли до тебе. А тоді прийшли тиловики і всілякі новосформовані підрозділи. Вони все взяли під контроль. Ми їх кумарили. Вони не могли бути такими, якими себе уявляли, поки були притомними такі сумнівні свідки. Нас назвали пияками, циніками і запідозрили у великій зраді. Вони казали всім вам, що ми нічого конструктивного не вміємо робити. Пам’ятаєш, якою файною бувала колись наша деструкція. Так поволі все розгорталося. На місці саду, де ми кохалися, забуваючи обрізати якесь там гілля і складати плоди, без яких ми прекрасно переживали гарні зими, мають бути продуктивні плантації. Розумієш, що тут не вписатися. Уявляєш, як ми підливаєм якоюсь фіґнею дерева? Ти б такого хотіла?

Люба, покупайся сьогодні сама. Бо нам треба піти. Ми нарешті себе й усе зрозуміли. Добре нам не буде. Та війна війною. Ця війна без причин і без мети.

Просто не треба було попускатися. Ми думали, що нарешті настали кращі часи. Що все буде щораз ліпшим. Ми забули, що воювали не супроти нічого іншого, як проти системи. А система переходить у систему. Тобто із системи народжується лише система. І вона так само, як і попередня, зацікавлена в нашому цілковитому знищенні. Насправді ми воювали і воюватимемо власне лише для того, щоби хтось із нас залишився. Щоби система не змогла стати бездоганною.