Таня Малярчук - Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

або коли я розглядаю високі розлогі дерева з маленькими схожими на шипшину плодами і мені кажуть що то яблука а не шипшина і вони називаються райськими і вони о-го-го які смачні - не пара тим що там - у вас - і я думаю що ті яблука які колись росли у баби біля хати і ми їх часто рвали коли навколо лежав сніг повинні б називатися словом яке позначає середовище ще блаженніше за рай бо рай тоді не такий вже й велокоблаженний якщо там ростуть подібні фрукти і як Єва могла впасти так низько щоб спокуситися на цю шипшинку? і як Бог міг опуститися так низько щоб пошкодувати її прабатькам? якби то були яблука моєї баби я б усе зрозуміла сама не раз шкодувала поділитися ними зі своїми подругами

або коли я виходжу з ванни і довго стою не рухаючись щоб кожна краплина води підкоряючись всесвітньому тяжінню стікала додолу лоскочучи мене своїми передсмертними ніжностями

або коли я всього лякаюся - я вже казала - в тому числі сідати на унітаз бо звідти може вилізти змія а ще гірше чужа рука і лапнути мене а ще гірше пробратися через анус у нутрощі тобто ніби посадити мене на палю як колись татари саджали полонених але тоді я не просто буду полонена посаджена на палю а буду лялькою якою щосили вертітиме рука - Петрушкою який зараз на майдані має розвеселяти гектар публіки - навіть коли я так лякаюся - у всіх перелічених випадках що їх і важко поєднати між собою чи сказати: так це вартісні й важливі випадки у твоєму житті Варваро якби їх не було ти не змогла б визначитися щодо найважливіших проблем буття - все одно я хочу щоб коли вони стаються всюди навколо і в них самих був сенс бо коли я народилася - по радіо передавали сонячну безвітряну погоду і скрізь навколо повно сенсу а в дикторки був занижено мелодійний голос як буває у людей які точно знають що кажуть

я хочу щоб не було лиш одного сенсу: говорити що він є і зараз мені теж не треба це казати але не тому що все на світі - марнота марнот і що «я не атеїст який розтрачується на доведення того що Бог не існує бо навіть якби він існував - то це нічого не змінило б» - а тому що всім і без мене відомо що сенс є і тіточки й бабусі і дідусі й сусіди - кожному снився сон як вони летять над великим містом обійнявши вертоліт і сонце лишень встає і вони обливаються сльозами радості спостерігаючи як люди вигулюють своїх собак як коханці крадуться вікнами додому і як у калюжах (бо вчора була гроза) плавають опале листя усмішки млинці стрічки ковпачки від авторучок срібні ложки дитячі соски я і ти й аркуш зошита з математики за п’ятий клас і як мені затишно знати що хтось обійнявши вертоліт летить над містом і бачить як ми з тобою плаваємо в калюжі а я тоді не справжня я - а торба всіх своїх спогадів страхів і безглуздих суджень я в найрізноманітніших митях наприклад я що дивлюся на жінку яка дивиться на малу дитину яка дивиться на хмаринку або я що одного разу не витримаю такої великої кількості одночасних думок і розпадуся на мільйон випадкових дрібниць якими будуть причісуватись найпрекрасніші профури планети

я хочу щоб у всьому був сенс і щоб я страждала від його надлишку щоб я була ним переповнена як повітряна куля аргоном звичайно інколи можна посперечатися напиватися плакатися тобі на плечі як усе по-дурному склалося

що я опинилась в Сибіру і навіть не можу величати його великою буквою і як хвилююся що це «по-дурному» набуде рис нормальності або й уже поволі набуває і ти собі уяви кохана що буде коли мною заволодіє абсурд у якому теж є сенс а це найстрашніше коли абсурд має сенс бо тоді навіть абсурд стає абсурдним і я боюся кохана що всюди там усе нормально усі проживуть все як треба і коли будуть вмирати навколо їхнього ліжка збереться повно людей половина з яких внуки й правнуки і на їхніх обличчях горітимуть сльози жалю -

і лиш я чомусь у полоні чудовиська лиш зі мною щось не так - бо я боюся кохана що все брехня а я - найбільша з брехонь - і кожна думка перш ніж прийти мені до голови обережно стукає в двері які відчиняються тільки тоді коли суворий цензор загляне в щілину і я хотіла б роздушити цензора в кулаку як яйце і може найближчим часом так і зроблю - і я боюся кохана що справжня світова історія - це мільйони газетних шпальт а я - брехня і моя доля - пробиратися крізь світову історію як крізь натовп геніїв - мучитися від власної брехливості тикати нею собі в лице - і коли генії переможуть а мій марафон добіжить кінця - я почую грудний занижений голос дикторки яка скаже мені вже вмираючій що і світова історія й газетні шпальти і генії - все теж брехня і дуже шкода Варваро що ти потратилася на марні думки - нам справді прикро що все вийшло так безглуздо