Таня Малярчук - Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

тікаємо завтра пополудні коли Каган-Шабшай укотре зникне ненадовго - хіба я не знаю - вона ходить курити за будинок я відразу впізнаю в її лиці обличчя жінки яка щойно курила це легко - нічого з собою не беремо нехай думають що я вийшла погуляти і мене роздер дикий леопард чи ненароком засмоктало в болоті і не треба завдавати собі зайвого клопоту шукати мене болотом мені земля я пробачаю всіх хто був мені катом

посидь зі мною Єгоре доки не докурю останню сигарету ти так гарно муркаєш і трешся об покусані ноги що я починаю віддаватися твоїй ласці й вірити хоча б у неї - я от цілу ніч думала і вирішила: ми могли б втекти з тобою до Бразилії - о - це країна чудес там можна вирощувати каву й брати участь у ріодежанейрівських карнавалах і там повно старих товстих жінок які розплітають свої груди мов коси - а коли йде дощ у тій країні чудес цвітуть гігантські квіти-паразити і цвітуть рівно сорок днів доки ллє з неба і вода зливається через їхні опуклі суцвіття в землю як через каналізацію разом зі слонами міхами кави і тими хто не втримався

я перша з моєї родини потраплю до Бразилії хоча вуйко баби Васюти Іван напевне був там бо він був усюди навіть у Франції носив сап’янові чоботи і курив найдорожчий тютюн тоді як всі в селі курили коров’ячі гімняки - коли він ішов селом усі ховалися хто під стандари в печах хто в шіпку між дрова бо казали що вуйко Іван в кращому випадку австрійський і німецький шпигун а в гіршому - вбивця молодих дівчат - їхнім волоссям він пуцує свої сап’янові чоботи а з колінних чашечок вирізає амулети й продає в Кракові на базарі

коли молодшому братові баби Васюти відняло ноги вуйко ніс його п’ять кілометрів до лікарні на своїх плечах і казав йому: йой та хіба ти не хлоп? і так само казав коли брата забирали в есеси і всі в хаті плакали і мама баби Васюти плакали і баба Васюта плакали одночасно пам’ятаючи що тільки вчора впросила маму купити в жида таркатої плюшевої тканини на спідницю а тепер усе пропало

вуйко Іван ніколи нічого не боявся - міг спокійно вночі ходити Борсуками де не один бачив великого волохатого чоловіка без голови а коли бився з десятьма старовіськими хлопцями то лиш грізно покрикував: не дри лахман богаю!!!! і вуса прикривали рот так що він здавався ротом Всевишнього і старовіські хлопці і напудилися вуйка більше ніж дідька лисого билися об землю що більше ніколи не перейдуть межу свого села будуть у ньому сидіти як миші і не запускатимуть своїх корів у чехівську конюшину

прощався вуйко з бабою Васютою і мамою баби Васюти вночі і це було схоже на несподівану зустріч після довгої розлуки він сидів біля столу і питав свою сестру чи та пам’ятає як вони везли фірою сіно і як легкий смерч підняв їхнє сіно і поніс в небо а потім як вони раділи бо в сусідньому селі у якихось діда і баби смерч поніс у небо хату але дід і баба цього не бачили бо сиділи навпочіпки під креденцем взявшись за руки і заплющивши очі - ще вуйко казав сестрі щоб вона не віддавала Васюту за непутерного Леся Бомка бо подивись яка вона гарна і розумна хоч і закінчила лише дві клясі вже вона одна в тебе: від сина тільки каптанчик і зостався то пильнуй її най в люди вийде - і вуйко Іван поїхав кудись закордон так що його з того часу ніде ніколи не бачили і багато хто від цього зрадів особливо старовіські хлопці і молоді дівчата а через тиждень німці покинули їхнє село і прийшли рускі

тому я кажу що вуйко Іван міг бути в Бразилії бо відтоді ніхто

не знає де він є а землю можна за вісімдесят днів обійти не те що за

п’ятдесят років от вуйко якраз там живе бо Бразилія це країна чудес і от він там нарешті закохався одружився народив двох бахурів - взув їх у сап’янові чоботи і вони разом ходять в поле ловити земледухів і пити перепелині яйця

і уяви Єгоре скільки буде радості коли ми там зустрінемося і я буду не сама а з тобою тобто поглянь вуєчку в мене є той хто скаже: не кури так багато - я хочу щоб ти жила довше вуйко зрозуміє дарма що ми з ним не знайомі і що наші з ним життя припадають на різні кінці століття - він притулить мене до грудей і скаже: ну то як жилося Васюті за Бомком Варваро? а я йому захочу відповісти що мовляв так що один ішов пня підпалив а другий ішов задницю підогрів але не скажу бо скінчилася сигарета й на мене знову напала меланхолія

мулат зрідка заглядає до мене - коли Каган-Шабшай ховається у провулку між двома високими будинками і розглядає чужі вікна в одному бачить кота в другому ляльку з великими чорними бровами і ще бачить одне зовсім маленьке віконечко з двома червоними термосами - тоді мулат знову не дивиться мені в очі і так само міцно тримає сина за руку - я йому даю миску полуниць бо їх тут так багато що скоро полуниці стануть частиною мого тіла якимсь новим органом і ти не знаєш любий брате як двічі на тиждень Каган-Шабшай будить мене зранку одягає ошийник щоб я бува десь не повісилась і веде мене на каторгу збирати полуниці і це брате для мене гірше ніж пиляти сосни чи будувати підземний тунель це гірше ніж бути санітаркою у війську чужої країни й одночасно коханкою прапорщика - з полуницями боротися неможливо і навіть безглуздо бо вони через два дні дозрівають знову і завжди червоні якби хоч іншого кольору наприклад світло-світло-фіолетові або срібного відтінку - мені червоний колір ріже очі й головне - він мене збуджує вибач що я тобі таке кажу але збуджує сексуально… от спочатку я їла ягоди спокійно як усі люди не дивлячись відразу запихала до рота бо це не малина в якій можуть бути черв’яки… тоді я згадувала одну жінку - ти не знаєш її але повір вона прекрасна - і думала що їй сподобалося б так їсти полуниці я уявляла як вона не кусає їх а роздушує піднебінням об язик при цьому вирівнюючи коліна так що вгорі колінної чашечки на литці утворювався маленький горбик м’язів а якби я тоді дивилася на неї ззаду то зовсім не побачила б що вона їсть полуницю бачила б тільки що вона стоїть на плантації і дивиться кудись уперед можливо шукає мене - але згодом полуниці своєю кількістю роздушили мене ніби піднебінням об язик бо щоразу більше почало здаватися що ця жінка вже не стоїть і не шукає мене а навприсядки збирає великі доспілі ягоди й оберемками кидає до рота тобто ягоди стають володарями першого плану відсуваючи індивідуальність цієї жінки про яку я тобі кажу за межі нормального відчуття краси або гірше - вимальовують її вульгарною ненажерою яка їсть полуниці лише для того щоб через кілька годин у туалеті спостерігати на що вони перетворились а я стою ззаду цієї ненажери й бачу що прийшов кінець мріям та ідеалам що все - прощавайте і вибачайте за нахабність просто не було часу запитати як у вас справи - і з тим як полуниць ставало все більше видіння ставали все жахливішими: дійшло до того що Вона починала намащувати полуницями обличчя мовляв це корисно для шкіри потім територія гримування поширювалася на шию і верхню частину грудей потім Вона намащувала полуницями все тіло й лягала проти сонця разом з багатьма іншими жінками - до гурту Каган-Шабшай матушки Василиси Стефи Ніколаєвни - і так вони не рухалися на сонці серед липневої спеки як мумії у рожевому серпанку якби у світло-світло-фіолетовому то ще нічого а то в рожевому і - тут брате найголовніше - на їхні солодкаві тіла сідали різної величини мухи з лискучими черевцями перелітали з тіла однієї на тіло іншої ніби нема різниці чи сидіти на Ній чи на Каган-Шабшай мухи залазили у вуха в ніс і в пупок я думаю жінкам було навіть приємно а ще більше було приємно від того що я стою ззаду і бачу все від родимки під пахвою до мізинця лівої ноги - і це брате мене невимовно збуджувало так що я поривалась лягти поруч них намаститись полуницями і чекати щоб муха яка щойно сиділа на Ній сіла мені на губи я б навіть витримала мух Каган-Шабшай хоча вони звичайно були б набагато важчими і безпринципно залазили б у всі рани в тому числі й душевні - ти бачиш брате яка важка моя каторга тому з’їж цю миску полуниць - нехай їх стане на землі на миску менше…