Ірен Роздобудько - Ліцей слухняних дружин

Вона стояла біля стайні, де Валера-холєра збирав візок у дорогу до їхнього маєтку, і дивилася услід своїм однокашницям, відшуковуючи в юрмі Іту, Рів, Мію та Озу.

Але вони вже повністю злилися з печальною сірою масою, що сунула з брами замку, мов тісто з діжки.

А Леонора почувалася щасливою. Дуже щасливою. Сьогодні увечері вона переступить поріг свого маєтку і замовить на ніч філіжанку гарячого шоколаду!

Мрії збуваються…

— Помилка в тому, що наші заклади — закриті. Це неправильно. Адже ми живемо в демократичних суспільствах, а все те, що стосується розвитку суспільства має бути відкритим, прозорим і зрозумілим. Тоді не виникне сумних непорозумінь і дражливих суперечностей. Нині немає жодної потреби в секретності таких закладів, адже суспільство дозріло до розуміння необхідності таких установ. Більше того, ми мусимо зробити все, аби наші ідеї та ідеї наших попередників вийшли з-за стін закритих закладів і активно просувалися в життя методами активної пропаганди.

Вона зробила значущу паузу, перевела подих і поглянула на останні два абзаци промови, написаної англійською. До закінчення доповіді у неї лишалося три хвилини. Але вона чудово вкладеться і в дві! Вона кинула погляд за скляну стіну зали засідань і знову пораділа тому краєвиду, який ось вже кілька місяців милував її очі: широкі хвилі океану, пальми, білий пісок і охайні вілли в запашних тропічних джунглях.

Конференція на Ланкгаві тривала три дні, але вона вже добре освоїлась на цьому острові і, здається, прийняла остаточне рішення: вона лишається тут надовго. Трохи непокоїть клімат — завжди рівний, з температурою тридцять градусів, яка тут підтримується якимись вищими силами, мов у тераріумі. Але до цього можна звикнути. Це краще, ніж Лондон, куди вона емігрувала, навіть не дуже й обираючи нове місце проживання. Тоді, після скандалу, котрий здійнявся у пресі, їй треба було просто втекти.

— Отже, — продовжила говорити вона, майже не заглядаючи в папірець. — Досвід показує: прозорість і зрозумілість цілей дасть більший результат, ніж середньовічна утаємниченість, цей атавізм минулого. Проект виходу на широку арену нашої діяльності, аби не затримувати вашу увагу, шановні пані та панове, я з повагою передаю до центрального керівництва. Сподіваюсь, що після розгляду моїх пропозицій і внесення необхідних коректив, вони будуть оприлюдненні та піддані широкому обговоренню для подальшого застосування в наших організаціях по всьому світу.

Вона закрила стулки теки, обтягнутої червоною шкірою, і з шанобливим уклоном простягнула голові. Зійшла зі сцени під тривалі оплески, якими тут зазвичай зустрічали і проводжали представників країн третього світу: у них завжди були цікаві, сміливі й несподівані пропозиції. Її доповідь була останньою.

Президент і всі члени президії зарухалися на своїх місцях, голова оголосив невеличку перерву перед початком бенкету.

Зал одностайно підвівся і барвистою вервечкою потягнувся до чотирьох виходів.

Хтось ніжно вхопив її за лікоть якраз у ту мить, коли вона вже стояла в дверях.

— Енн, ви так швидко втікаєте, що в мене почалася задишка, — почула вона голос Президента.

Його очі приязно посміхалися до неї.

— Семе, дорогий, хіба від вас втечеш? — посміхнулася вона у відповідь. — Я просто страшенно хочу пити!

— Чудово. Я теж, — сказав він. — Але запрошую вас випити не в холі. Там не дадуть поспілкуватися…

Вона кивнула, поправляючи на стегнах складки білої спідниці — чи не занадто вона пом’ялась? Чи має вона привабливий і солідний вигляд для приватного аперитиву з самим Президентом асоціації ЛСД?

Все ще тримаючи її під лікоть, він пішов крізь юрбу, що оточила фуршетні столи з напоями і, попутно киваючи всім, завів у бічні дверцята маленької вітальні.

Тут стояв сервірований напоями і фруктами скляний столик, котрий тримали на своїх спинах три кованих з металу (швидше за все, олова, символу цієї країни) слони і два глибокі крісла у формі цунамі.

Він налив дві склянки шампанського.

— Ви чудово виглядаєте, Енн, — сказав він з посмішкою, простягаючи їй келих. — Майже як двадцять років тому. Хіба що соком налилися…

— О, хіба ви пам’ятаєте, як я виглядала двадцять років тому? — зраділа вона.

— Звісно, я пам’ятаю всіх своїх найкращих працівників.

Особливо з таких екзотичних і складних країн, як ваша. І ви, наскільки пам’ятаю, завжди подавали цікаві пропозиції.