Артем Чех - Рожеві сиропи (збірник)

Неперевершеною виявилася Нарта, і вона одразу здалася мені трохи дивакуватою, якщо не сказати більше. Зрештою, я не бачив її три з половиною роки, й сумнівні чутки про те, що приятель таки не покинув її напризволяще, а залишив собі як супутницю, доходили до мене вкрай нерегулярно. Я підбирав слова, намагався сформулювати те, що змогло б влучно охарактеризувати Нарту.

— Розкута, — підштовхнув мене до істини приятель.

Можливо, подумав я, і ми зайшли всередину кафе. Довго шукали затишний столик, але, як на зло, такі були відсутні.

Зрештою, повсідавшись, замовивши якесь там питво, розпочали розмови. Спочатку приятель кидав на Нарту хижуваті погляди, згодом запросив її на танець. Позаяк у цьому кафе не було прийнято танцювати, то Нарта незбагненно зраділа такому вияву нонконформізму. І взагалі, у наших закладах — не танцюють, у наших закладах Нарт не запрошують, а приятель молодець, взяв і запросив. Хіба не справжній мужчина, про якого можна тільки мріяти? Байдуже, що приятель просто не знав, що у деяких закладах не прийнято запрошувати дам на танець, а все, що він знав, — була інформація з його улюблених фільмів: «Фанат», «Зелене кімоно», «Тридцятого знищити», і в тих фільмах майже в усіх закладах запрошувати даму на танець — норма, а особливо у розпал вечірки, під Кузьміна там, чи під Талькова, щоб серце краялось. Уткнутись носом і пускати в декольте слину.

Витанцювавши свою румбу, приятель, задоволений і дещо червоний, усадив Нарту за столик, а сам попрямував до нужника.

Нарта замовила горілки. Принесли графин з надбитим краєм.

— Сервіс! — цілком серйозно прокоментувала некрасива жінка з явними чоловічими рисами обличчя.

— Ага, — байдуже промовив я.

— А ти симпатична звірушка, — сказала вона й вщипнула мене за щоку.

— Дякую, — сказав я.

— Десь я тебе вже бачила.

— У басейні, - злісно відповів я.

В цей час у темному коридорі з'явився силует приятеля. Ігорьок. Його всі звали Ігорьок. Усі, крім мене. Він обережно пройшов між столиками, але все ж таки зачепив сидячу парочку. Мужчина якось скоса глянув на приятеля, але промовчав. Однак не стрималась Нарта:

— Що ти на нього дивишся, ти, баран! Чого ти дивишся. Він шо, спеціально тебе зачепив?

— Та ні, я так, просто, — зніяковів мужчина.

— Так, просто! — перекривила його п'яна Нарта. — Так просто тільки кішки родяться.

— Ч-ш-ш, — почав заспокоювати її приятель, — не кричи, на нас люди дивляться…

Нарта заметушилася, кілька разів змахнула руками, але замовкла, іноді поглядаючи на мужчину хижим жіночим поглядом. Вона оголювала сірі зуби.

— Придурок, — прошипіла вона. Вона справді неперевершено розмовляла українською. Навіть акценту не було.

— Це ти їй горілки замовив? — спитав мене приятель.

— Господь з тобою.

— Дивись, бо у мене в планах було шампанське.

— Шампанське! — зраділа Нарта.

— Ч-ш-ш, — знову почав заспокоювати її Ігорьок.

— Шампанське! — знову закричала румунка, і через три хвилини гарсон підніс шампанське.

— А чому не у цеберці?

— Цебєрце, — напрочуд стримано промовив гарсон, — в Метрополе. А у нас — извольте щи хлебать лаптем.

— Хам, — якось з легкістю промовила Нарта й істерично засміялася, потім закашлялась, сама себе постукала по спині, підняла голову на гарсона і запитально глянула.

— Что-то еще? — не полишаючи галантності, спитав офіціант, мужик років шістдесяти.

— Да, ще! хоча нє… А взагалі-то — да! Ти був у Метрополі?

— Я?

— Нєт я! Ну в кого я питаю?

— Никак нет. Не доводилось, — зашарівся гарсон.

— Нікак нєт, — перекривила Нарта нещасного, знову засміялася, потім грізно глянула в очі гарсону і з викликом промовила: — А я була!

— Искренне рад за вас, — сказав гарсон, розвернувся і зник за шинквасом.

Ми всі почали пити шампанське. Приятель обережно, маленькими ковтками, я більш сміливо, Нарта — неначе томатний сік.

— Це у вас так у Бухаресті п'ють? — запитав я.

- Ігорьок, ти йому все розповів? Розповів? — зайнялася, немов соломинка, Нарта.

— Він був перший, хто про тебе дізнався. Ще як я тебе привіз.

Ігорьок закоханими очима дивився на колишню порнозірку сумнівного розливу, він пританцьовував на своєму місці й намагався звернути увагу Нарти на себе. Її ж увага була розсіяна по всьому залу, вона, наче мала дитина, крутилася на всі боки, іноді щось вигукувала, корчила пику двом жінкам за сусіднім столиком і безперестану сміялася.

— Треба йти, — сказав Ігорьок. — У мене депресія.