Сергій Жадан - Месопотамія

Але місто, в якому вона змогла заховатись —
які тут барвисті сукні та сорочки,
яка оксамитова шкіра в пілотів
і китайських студенток.
Ах, це свіже гірське повітря,
це відчуття крові після
виснажливих поцілунків.

Вона нічого не забула там, звідки поїхала.
Жодного голосу, жодного прокляття.
Життя — це веселе перетягання линви.
З одного боку її тягнуть янголи.
З іншого — адвокати.
Адвокатів більше.
Але і послуги їхні коштують дорожче.

Святий Франциск збудував це місто для серферів і героїв.
Він приводив сюди кораблі королівських флотів і зупиняв їх
у тихих бухтах, над якими стояли тумани.
Іспанці зістрибували на берег,
і російські моряки в рятувальних човнах, і золотошукачі
з Китаю прошивали ніч ліхтарями, дивуючись тіням на пагорбах.
І кожна закладена церква була як натруджений голос —
свободи стане всім, якщо ви не будете тримати її для себе,
діліться хлібом і вугіллям на зиму,
дивіться на сонце крізь пляшкове скло океану,
золота вистачить на всіх,
але любов дістанеться лише найсміливішим!

Тисячі років потрібно для того,
аби вибрати з землі всі щедроти,
тисячі ночей необхідно, аби вивчити звички місцевої скумбрії,
тисячі слів потребує той, хто говорить із вічністю.
Чума сходить у святковий порт,
і за нею висипають із костелів дівчата й підлітки,
зухвалі й золотошкірі, з першими таємницями
й католицькими гімнами —
діліться книгами та яскравим одягом,
діліться ним, діліться кавою та овочами,
в цьому місті ми всі захищені молами та фортечними стінами,
стільки втіхи привезено сюди з цілого світу,
що нам робити з нею,
що нам робити з нею?

Я знаю, що святий Франциск охороняє її,
коли вона з'являється тут на конференціях чи в бібліотеках,
охороняє її щоразу, коли вона ходить крамницями,
рахуючи копійки, на які має прожити до від'їзду,
охороняє від ворогів, охороняє від друзів.
І нервує, коли я йому підказую:
ділися з нею своїм терпінням,
ділися втомою, ділися радістю,
в цьому місті на кого їй ще покластися, як не на тебе,
в цьому житті про кого нам із тобою ще говорити, як не про неї,
кого нам іще охороняти,
кого ревнувати,
Франциску?

Які твої гріхи, жінко?
Хто стане рахувати шви на тьмяному тлі,
там, де вени повільно впадають в долоню?
Кому спаде на думку питати шляху
в тих невідомих, чиїми голосами ти говориш уві сні?
Кому стане відваги стояти при твоєму узголів'ї,
розглядаючи, як під горлом тобі
вивертаються розлючені змії?

Які твої біди, які твої таємниці?
Не можна нічого сховати,
не можна повернути втрачене.
То навіщо просити прощення в кістяків,
які лежать у саду
під трояндовими кущами?

Але вона одказує: завжди
знайдеться хтось, хто нагадає про кожну з наших утрат.
Завжди знайдеться хтось, хто не дасть нам спокою,
видобуваючи з нашого тіла страх, мов коріння.

Вже близько осінь. І по церквах
стоїть мед співів і голосів.
Всіх християн поєднують зображення святих на іконах,
подібні на портрети в родинному фотоальбомі —
близьке й зрозуміле нам із дитинства світло супроводжує
нас протягом життя, найближчі великомученики — ті, що
виймали тобі скалки з дитячої долоні.

Які твої клопоти, жінко? Де твої чоловіки?
Зраджені й упокорені, гнівні та навісні,
вони промовляють твоє ім'я, ніби назву мікстури,
яка не полегшила їхніх страждань.
Місяці, що зростали та помирали за твоїм вікном —
хтось визбирував їх і складав докупи,
ніби осінню цибулю.

Але вона заперечує: місяці, що померли,
не можуть нічого навчити,
і згаслі зірки, мов очі філологів,
марно намагаються пробитись
крізь темряву світу.

Ні світла, ні пустки, ні вогнів на ріці,
жодного імені, яке би згадалося цієї ночі.
Любов — це вміння перебирати каміння в нічній воді.
Любов — це вміння дивитися, як усе народжується.
Як помирає.
Як народжується знову.

Жінки, що живуть за рікою,
де мулистий ґрунт
і червоною цеглою мощені вулиці,
прокинувшись, ідуть на берег,
чекають, що вода принесе їм цього ранку —
випущене кимось із рук прання,
пущені за течією кошики з городиною
та немовлятами.

Вода складається з таємниць, потрібно
вважати, аби тебе не затягло до глибоких колодязів,
туди, де чекають примари з риб'ячими головами,
з ніжними хвостами — закохані й зраджені.