Олег Криштопа - Усі жінки курви

Соромно зізнатися. Що я шукаю зустрічі з повією. Що я шукаю зустрічі з однією конкретною повією. У столиці тисячі курв і мільйони жінок, серед них напевно десятки, якщо не сотні тисяч красивіші, мудріші і просто кращі за ту, яку я хочу побачити. То чому ж мене тягне саме до неї? Невже тому, що її я вже знаю, а інших ні? Чи через освітлення і її великі очі в напівтемряві? Чи, може, через її останні слова, що їй було добре саме зі мною?

Таксист у короткій шапочці з бородою і сережкою у вусі іронічно усміхається. Нічне місто виблискує вогнями. Ми їдемо швидко. Ми розчиняємо ці вогні у великий феєрверк.

Я не знаю адреси, але таксист профі, таксист курва, він вміє задовольняти клієнтів, він бачить їхні таємні бажання, йому відомі всі нічні клуби, він бачив мільйон пасажирів і сто тисяч історій, він возив міністрів із таємних побачень, в його картату жилетку плакалися повії і самогубці, він знає про цей світ більше, ніж будь-хто, тому я можу на нього покластися, він перевезе мене через цю темну, вкриту кригою ріку, як Харон, він знайде єдино правильну стежку у цьому місті тіней, і йому пофіг до мене, він просто робить свою роботу, він думає, от ще один чувак закохався у курву, скільки я вже бачив таких, як ти, це зараз типово - закохатися у курву, бо вона легкодоступна, не треба проходити всіх цих соціальних маневрів, знайомитися, говорити і так далі, а зразу секс - і якщо тобі сподобалося, якщо вона зробила це щиро, із задоволенням, то що тобі ще треба? - людям насправді мало треба один від одного, от тому чоловіки зараз часто закохуються в блядей, курви тепер найвигідніша партія, молоді дівчата йдуть працювати в бордель не заради грошей, а щоб швидше і вигідніше вийти заміж, бо клієнти здебільшого заможні люди, все це лише бартер, всі людські стосунки бартер, я тобі - ти мені, я зроблю тобі мінєт - ти мені Кариби, або кунілінгвус, залежно від бажань, всі хочуть, щоб їхні бажання здійснювалися, і вони здійснюються, от що найгірше! 97 % мешканців Данії почувають себе щасливими, - каже мені таксист, - по радіо казали, подумати тільки, всі щасливі, у них все є, що за нудьга, скоро люди хотітимуть неможливого, а воно все одно у них буде, вони не захочуть помирати, настільки їм добре живеться, або навпаки захочуть, бо тут у них уже все є, а того вони ще не спробували…

Нарешті знайома неонова вивіска, Харон хитро підморгує і забуває про мене, бо на нього чекає наступний пасажир, щасливий Гамлет, принц данський…

Цього разу все те саме, але не так. До мене нема тої уваги, коли я був із Ц. Я скромно тіснюся у куточку, за маленьким столиком. Дівчина-офіціант готує мені самбуку з абсентом і кавовим зернятком. Я п’ю цю вогняну суміш в очікуванні шоу. Грає гучна кислотна музика. П’яні іноземці горланять своїх пісень. Я нервуюся, я хочу, щоб стриптиз уже почався і водночас боюся цього. Боюся, що Ангеліни не буде, або що вона буде і її забере хтось інший, або що вона не впізнає мене абощо, абощо.

Але ось вмикають музику і на сцену одна по одній виходять дівчата. Я намагаюся їх зацікавлено розглядати. Лабораторне червоне світло приховує ґанджі їхніх тіл. Всі вони виглядають рожевими і звабливими. На ногах у кожної черевики на височенних платформах, щоб здаватися вищими. Мене трохи заспокоює, що я можу збуджуватися від інших повій, отже, не все так безнадійно. Нарешті з’являється Ангеліна. Вона не дивиться у зал, танцює без ентузіазму, навпаки, намагається виглядати непоказною, непривабливою, ніби вона це робить з примусу. Проте саме це примушує замовкнути п’яних іноземців і втупитися в неї. Я чую, як вони відпускають коментарі з приводу її грудей. Вона їм подобається. Вони бачать її сором’язливість і недосвідченість і саме це їх збуджує. Курва і водночас сором’язлива - таке рідко побачиш. Особливо старається один ковбой у крислатому капелюсі а ля ковбой Марльборо і в чоботях зі шпорами. Він кличе адміністраторку і показує на Ангеліну, яка вже скінчила танцювати і зникла зі сцени. Та киває головою. За деякий час Ангеліна з’являється знову, у пеньюарі, з розпущеним волоссям, і йде до їхнього столика. Проходячи повз мене, вона на мить підводить очі, наші погляди зустрічаються, я силувано усміхаюся, вона відвертається і йде далі. Офіціантки несуть ширму до столика іноземців. Я ще раз ловлю її погляд - і все, її у мене забрали. Ці великі вологі очі, які немов просять про допомогу, зникають за пересувною стіною.

Я замовляю ще одну самбуку, потім ще і ще. Мені стає тепло і зле. Дівчата на сцені змінюються і танцюють, танцюють, з них падають шматки одягу, деякі ідуть в зал, я впізнаю кореянку, яка вигинається біля моїх колін і щось шепоче, я виймаю якусь дрібну купюру і гидливо запихаю їй в труси. Мені зле, я мушу вийти на свіже повітря, поки я не побачив, як ватага п’яних америкосів веде Ангеліну кудись із собою. І всі по черзі будуть її трахати. І, може, їй це навіть сподобається. Може, такого вона ще не мала, щоб одночасно 4 чоловіків мали її… Мене це виводить з рівноваги, як виводить з рівноваги і те, що уявлювана картина не тільки дратує, але й збуджує; я нервово курю, замовляю машину і ховаюся вдома. Акваріум, як і варто було сподіватися, порожній.