Олег Криштопа - Усі жінки курви

- Любов. Картина називається любов. - каже А.

Наступного дня я відчуваю, що холодний душ так просто мені не минеться. Уже зранку мною термосить, а до вечора, зашмарканий, лежу в ліжку і не можу встати. Кіт залазить на мене згори і муркотить, але навіть у купі з двома ковдрами, він не здатен мене зігріти. Я відчуваю біль у спині і руках, а також страшний холод. Стеля над головою набуває переливчато-сірого забарвлення. Я ковтаю якісь шипучки, але нічого не допомагає. Ртутний стовпчик тілесного барометра зашкалює. Я лежу і розумію, що можу так здохнути і мій схололий труп навіть не скоро знайдуть. А. відсипається від своїх картин, Ц. вирішує майбутнє нації, В. і О. взагалі в розрахунок не йдуть, а більше я нікому не потрібен. Кіт здохне разом зі мною - від голоду. Він змушений буде пантрувати моє гниле тіло і скавучати під дверима.

Вночі мені стає страшно. Температура росте, таблетки не допомагають. Я хочу пити, але не можу собі в цьому порадити. Я думаю, що це кінець, але не наважуюсь доповзти до телефону і комусь подзвонити. Я просто боюся смерті, але приречено на неї чекаю. Дивлячись на нашорошені вуха Кота, я починаю прислухатися до нічної тиші і мені здається, що чую чиїсь тихі скрадливі кроки.

У самотності є свої переваги, але вони не стосуються хвороби.

А. і Ц. приходять разом. Ц. заносить торбу цитрусових і пакетики з ліками, А. тримає під пахвою згорток.

- Це не тобі, це Коту, - каже вона.

Розгортає. Кіт зацікавлено підходить і розглядає картину. Там він. Із блискучими людськими очима, жіночими чомусь. У пахвині в нього набрякає тонкий рожевий паросток, і Кіт із задоволенням його облизує. Тварини щасливіші від людей, вони можуть робити собі мінєт.

- Самотність. - каже А.

- Йоб твою на хуй, блядь, мать! - видає Кіт, чухаючи потилицю.

Ц. невпевнено обіймає А. за талію. А. високо закидає голову.

- Слухай, тебе треба женити, - каже Ц. - Це не діло. За тобою потрібен нагляд.

- Наглядач у мене вже був, з мене вистачить, - відповідаю я.

- Що ти втрачаєш від чергової спроби? - хитро усміхається А., гладячи руку Ц.

Мені не хочеться про це говорити, але я мимоволі починаю розповідати їм про Франек.

Як я вперше одружився. Мені було 20, їй 18. Вона приїхала на канікули з Ростова-на-Дону. Тут жила її бабушка, сліпоглухоніма рудоволоса єврейка. Даша. Її звали Даша, і бабушка теж була Даша. Я не ставився до неї серйозно, я просто почувався самотнім. Мені потрібен був секс, і ще я не хотів бути сам вечорами. Оце й усе.

Наші розмови обмежувалися обміном кар’єрними планами. Даша планувала стати телемагнатом. Вона була впевнена, що в неї все вдасться. Я лише іронічно усміхався. Мене цікавило її тіло. Навіть ні, лише процес. Навіть ні - сам факт. У 20 років я залишався цнотливим.

Даша була вразлива до дотиків. Її викручувало, коли я торкався її грудей. Вона дозволяла роздягати себе, але на більше я розраховувати не міг.

- Я дєвочка, - казала мені Даша. - І я собі поставила за правило, що до 18 років цього не буде.

До її 18-річчя залишалося якихось кілька тижнів, і це мене смішило.

- І ще, - додавала Даша, - нам треба женитися.

Я думав, що вона жартує і так само жартома обіцяв їй руку і серце.

Її день народження я пропустив. Пропив, забув, не пам’ятаю. Наступного дня вона сама знайшла мене у центрі Франека. Підбігла ззаду, затулила долонями очі.

- Даша? - несміливо запитав я.

- Сюрприз! - відповіла вона.

- Ти готовий? - запитала Даша.

- До чого?

- Як до чого? До початку дорослого життя! До серйозних стосунків!

- Завжди готовий! - відповів я, по-піонерськи змахнувши рукою над чолом.

- Ну то пішли!

- Куди пішли?

- В ЗАГС.

- І що ви думаєте? - запитую я у Ц. і А. - Я таки пішов з нею до того ЗАГСу. Вдруге в житті я йшов одружуватися. Тільки тепер я сприймав все це як гру. У 20 років знайти ЗАГС набагато простіше. Маленьке приміщення поруч із ратушем на площі Ринок. Повно голубів довкола, цигани, люди у чорному і з немовлятами. Словом, все як завжди. І ми. Я все ще сприймав це як гру. Трохи правда уже почав хвилюватися, але заспокоював себе, що, по-перше, заява нічого не означає, а, по-друге, все це взагалі гра.

У ЗАГСі було повно народу. Всі хотіли щось реєструвати - народження, одруження, розлучення, смерть. Найбільше смерть. Під кабінетом реєстрації смерті була гігантська черга, а з дверей стирчала записка ЗАРАЗ БУДУ. Ми швидко заповнили бланки і стали нареченими. Нам дали місяць на роздуми.