Олег Криштопа - Усі жінки курви

Ми прокидаємось від страху, якийсь час не розуміючи, хто ми і де. Невідомо звідки гримить телефон Ц. Ми лежимо на готельному ліжку утрьох - я, Кіт і Ц. Голова розламується, в роті страшенно сухо, губи потріскані. Кіт зводиться на лапи перший, Ц. з прокльонами шукає телефон серед розкиданих речей.

- Так, я, яка година? Ну, вибач, хворий… - він явно перед кимось виправдовується, його голос тремтить. Я рачки дістаюся до туалету. Набираю в рот води з-під крану, полощу, а потім жадібно ковтаю. Лице і особливо очі виглядають жахливо. Я залізаю в душ і вмикаю холодну воду. Потім ще холоднішу. Це трохи допомагає. Коли я повертаюся у кімнату, Ц. і Кіт уже в повній бойовій готовності. Ц. виглядає не краще, ніж я. На губах у нього якась висипка, краватка зав’язана криво, піджак зім’ятий, волосся жирне.

- Ти цей, не дуже. В книжці напишеш, потім якось, якщо захочеш, - понуро каже він, дивлячись кудись убік.

Я теж уникаю на нього дивитися. Події минулої ночі поволі починають зринати у закапелках пам’яті, і мені стає соромно.

- Нічого, все нормально, - кажу я вбік.

Ц. киває.

- Побачимось, - каже він, - Передавай привіт А. Я мушу йти, мене чекають. Спізнився, - ніби виправдовується він.

Ми з Котом залишаємося у номері самі.

Як ми сюди потрапили, я вже не пам’ятаю. Пам’ятаю, як дівчата - білявка і кореянка - пішли в душ, а Ц. почав роздягатися, оголюючи свій волохатий торс. Я трохи соромився.

Нарешті вони з’явилися, обмотані готельними рушниками з голими плечами і ногами. Ц. вхопив обидвох за руки, але я відсторонив його від Ангеліни. Він не наполягав, плюхнувшись із кореянкою у ліжко. У номері було напівтемно, з ліжка лунали звуки різких ударів і якісь неприродні стогони кореянки. Я відвів Ангеліну до вікна. Рушник розмотався і вона притримувала його лише на грудях. Вуличне освітлення відбивалося у її великих очах.

Я щось допитувався, відколи вона працює і чи їй подобається.

- 10 днів, сьогодні 10 днів. Як коли, залежно від клієнта.

Розмова не клеїлася. Я давно не мав жінки, і вигляд її тіла мене вразив. Мені подобалося її гладити. Ц. тим часом кінчив, і та парочка зникла в душі. Ми з Ангеліною впали на ліжко. Я зовсім забув, що маю справу з повією. Бачив лише її очі. Крізь затерпле від алкоголю тіло все одно відчував дику приємність. Я намагався затримати насолоду, але вона виявилася сильнішою. Тим паче в кімнату повернулися Ц. з кореянкою, яка щось гучно розказувала ламаною російською. Я відчув себе атомною боєголовкою і вибухнув, очі Ангеліни зволожились. Вона гладила мене по спині. Ц. з кореянкою між тим лягли поруч. Я відчув, що мене гладять уже не 2, а чотири руки. Ц. між тим відсував мене від тіла білявки і хапав її за груди. Я не міг на це дивитися, мене взяло зло, я штовхнув його, але не досить сильно. Кореянка заступила собою Ц. і Ангеліну. Я втомлено ліг горілиць і дозволив кореянці робити з собою все, що їй заманеться. За кільканадцять хвилин було по всьому. Я тупо лежав і дивився у стелю, поки вони вдягалися. Кореянка гучно і хрипко сміялася. Ц. теж. Кіт скрутився калачиком на підвіконні і нервово поглядав на нас напівзаплющеними очима. Ангеліна схилилася наді мною і погладила моє лице. Я заплющив очі і відвернувся.

- Було приємно. З тобою, - сказала вона. - У четвер у мене вихідний. Можеш мені подзвонити.

Вона залишила на грудях папірець з номером телефону.

Тепер я ніде не міг знайти цього папірця. Я шукав його досить ліниво, але наполегливо, наскільки це взагалі дозволяв мій стан. Час минав, а я ніяк не міг залишити готельну кімнату. Навіщо мені цей номер, я не знав, просто відчував, що мушу його знайти за всяку ціну. Однак папірця ніде не було.

А. написала нову картину. Автопортрет. Щойно я заходжу в її майстерню, як розумію це. Очі у неї червоні від неспання, волосся мокре, лице вимащене фарбами, як у індіанки. Картина стоїть в дальньому кутку, але одразу кидається у вічі. А. задоволена з того, що я все зрозумів і чекає моєї реакції. Я поволі наближаюся, спостерігаючи за зміною картини. Здалека я бачу лише могутню каламутну річку, яка стікає у водоспад на самому рубежі. Від споглядання цієї швидкості і бризок паморочиться в голові. Вся картина - вода, а я, глядач, ніби вишу над нею угорі і от-от впаду. Зблизька я бачу серед цього потоку човен. У човні людина. Жінка. Гола. Вона лежить на дні, скрутившись у ембріональній позі. Човен несе до межі, за якою бризки. Коли я підходу впритул, то розумію, що човен - це не зовсім човен, а домовина. А жінка, не зовсім жінка, а А.