Олег Криштопа - Усі жінки курви

- Сентиментально. То що там із В. і О.?

- Нічого такого. О., коли приїхала до Києва, знайшла собі хахоля. Але тут вона уже не була на розхват, як у Франеку. Хахоль ставився до неї, як до милої наївної провінціалки. І взагалі вона перестала бути душею компанії. Її матеріали викидалися і коротилися. Вона жила на Троєщині і щодня бачила бабку «бах-бах-бах» на зупинці. Вона божеволіла. І тут одного дня, як ти розумієш, з’являється В. Холодний, голодний, обдертий. Може, він пішки діставався до цього Києва, не знаю. Словом, вона зраділа йому, як рідному, деякий час побула з ним, полюбила його, а потім, холодного і голодного, під якимось приводом відправила геть. Через два тижні В. з’явився знову. І що ти думаєш - знайшов роботу! Одягнувся, напарфумився, став доволі респектабельним. Словом, стрибнув вище голови. Це таки справило на неї враження. Він знайшов квартиру десь на правому березі і вона переїхала до нього. От таке…

- І це все? Не може бути!

- Ну ясно, шо не може. Та О. була б не О., якби так все закінчилося і протривало до наших днів.

Коли А. малює чи розповідає, вона змінюється. До того вона схожа на налякану мишу. Постійно роззирається, всього сахається, дуже неуважна і розсіяна. Тепер навіть її брудне липке волосся стає гарним. Ніс ще більше загострюється, майже як у Пінокіо. Вона попиває абсент, і її щоки червоніють.

- О. було з ним нудно. Їй хотілось прожигати жизнь, бути в центрі уваги. Вона всього хотіла, а нічого не мала. Ну ти розумієш. Комплекс емігрантів. Провінціали у сталіці. А йому було досить того, що є. Він тішився, що має роботу, яку любить, має дім, має її. Він був готовий супроводжувати її на край світа, терпів її гучні п’яні компанії, вибачав випадкові і регулярні флірти. О. знайшла собі журналістика з такими ж незреалізованими амбіціями, як і в неї. Два сапога пара. Але кинути В. спочатку не наважувалася. Брехала. Казала, що звикла до нього, як до домашньої тварини, чи що. Вона погано собі уявляла своє життя без нього. Журналістишко був їй зрозумілішим, ближчим. Але надто подібний на неї. Журналіст вимагав від О. лишити тупого комп’ютерщика. Влаштовував сцени. Вона почувала себе курвою, а В. нічого не питав, і від цього було ще гірше. Вона вигадувала якісь причини, щоб не ночувати вдома. Нарешті не витримала його усміхненої мовчанки, закатала скандал, все розповіла і почала збирати манатки. В. мовчав весь час. Вона каже, що плакала, хотіла зупинитись, але не могла, кидала всі свої манатки у валізу, плакала, кричала, щоб він хоч шось сказав, щоб сказав, шо вона курва, а він мовчав, і раптом вона побачила, як він починає бліднути і сивіти. Сивіти просто на очах. Він втратив свідомість з тією ж дурнуватою усмішкою. Майже не дихав. Під дверима під’їзду у таксі чекав журналістик. Почав з нетерплячки дзвонити, вона послала його на три букви і викликала швидку. Просила у В. пробачення. Казала, що зміниться, що ніколи більше так не робитиме, що любить його. Тільки його. А він далі сивів. У нього був обширний інфаркт. З того часу він ще менше говорить. Але дуже спокійно приймає всі ці посиденьки у них вдома чи по кабаках. А для неї це данина минулому. Невідбулому. Своїм амбіціям. Отаке. Хочеш вір, хочеш ні, але це її дуже змінило. Вона боїться бути дуже ніжною до нього після цього. Хоча каже, що страшно любить. Каже, що інколи дуже би хотіла кинутися до нього, стиснути в обіймах, і задушити. Але боїться. І так вони собі тихо живуть. І обом добре. Може не шось надзвичайне, але їхнє.

А. допиває абсент. Вона тішиться з гримаси розчарування на моєму лиці.

- А… забула про переливання крові. У них групи крові ідентичні. Ще до всього вона була попала в аварію - на таксі, і їй на нозі артерію порвало, то він літру крові здав для неї. Хоч бачу тебе це не вражає…

- Не вірю, - кажу я. - Але однаково всі жінки курви.

- І я теж? - запитує А. і сміється.

Абсент випито, портрет написано, історія закінчена. Борделі перемістилися у інші місця.

В. мовчки чаклує над моїм комп’ютером, наче хірург. Інколи він усміхається, ніби вибачається, що робить свою роботу так довго. Але мені нікуди поспішати, у мене багато часу. Всі люди кудись поспішають, бо вони живуть для чогось. В. чекає кінця дня, коли повернеться з роботи О. А. чекає на дзвінок Ц. Ц. чекає кінця пленарного засідання, щоб зустрітися з У. Прибиральниця з сусіднього будинку чекає на приїзд сміттєвоза. Алкоголік ЗЕТ. чекає на пиво і футбол. Божевільний Сірко чекає на кінець світу. І тільки я нічого не чекаю. Жоден із моїх годинників не наведений. Коли у мене запитують, котра година, я підношу до лиця ліве зап’ястя і завжди відповідаю: «Двадцять по дванадцятій». Вдома у мене вічна північ.