Надійка Гербіш - Теплі історії до шоколаду

А сама пішла на кухню, поклала кілька скибок лимону в склянку з водою й повернулася в ліжко, не забувши прихопити «літній» напій і «зимову» книжку — Ада саме взялася за перечитування пригод Толкієнівських гобітів.

Ні листопад, ані туман за вікном нікуди не зникали, тож жінці довелося продовжувати день приємними думками про майбутнє, горішками, кавою, шоколадом, мандаринками… і намріяними намистинками на додачу.

• Спостерігати за хмарами, наче в дитинстві — як вони змінюють форму, переливаються, грайливо зачіплюються одна за одну чи за гілки дерев, гори, високі будинки — чи за що ще зачіпляються хмари?.. Можна вигадувати різноманітні історії про пухкеньких баранців і розповідати їх дітям, коханому, батькам і друзям. Чи навіть колегам на роботі — вони ж теж колись були дітьми. Або й залишилися ними і тепер просто старанно це приховують…

• А якщо хмари стають надто густими й надто темними, пам’ятати стару добру приказку — що навіть у найсірішої хмари сріблястий обвідок. А ще пам’ятати, що за грізними хмарами, які тимчасово закрили сонечко, небо зараз все одно яскраво-блакитне. І мине зовсім небагато часу, як ми зможемо в цьому переконатися.

• А ще є багато теплих способів пережити дощ (і туман за вікном) із приємністю — книжка, плед, обійми, гаряче горня із запашним чаєм у руках чи старий добрий фільм, скажімо, «Сніданок у Тіффані». І муркотіння котика, звичайно ж.

• А літом пробігтися босоніж чи в барвистих красивих ґумових чобітках по калюжах під теплим дощиком — то взагалі навіть не намистинка, а намистинище! Дуже радісна справа, головне пильнувати себе й тих, хто гасає і розбризкує воду ногами разом із вами, й не застудитися.

• Працювати в саду — немає значення, чи у власному, чи в батьківському, в друзів чи в якоїсь старенької бабусі. До речі, для зовсім-зовсім міських жителів: приїдьте у будь-яке село й запропонуйте допомогу! Не за гроші, звісно, а заради кайфу. Мій тато якось перерубав цілу фіру дров заради ночівлі у мальовничому селищі. «Зелений туризм» має багато різновидів, і робота в чужому саду — один із них!

• Дивлячись на людей (сусідів, перехожих, пасажирів тої ж маршрутки, яка везе щоранку на роботу), намагатися знайти в них бодай одну дуже гарну рису, щось таке, що шалено подобається. З часом можна настільки звикнути до цього, що почнемо робити це несвідомо. Вправа для радості й доброти одночасно.

• Запросити в гості людей, яких любимо і з якими затишно — бажано з ночівлею, щоби вранці усміхатися їм із напівзаплющеними очима й радіти, що день починається так добре.

• Якщо приїжджають кулінарні феї, поступитися їм місцем на кухні й не плутатися під ногами — а потім без зайвих мук сумління наминати приготовану ними смакоту. І не треба комплексувати, що ми так не вміємо — на те ж вони, феї, і приїжджають (прилітають?), щоб ми потішилися за їхні золоті рученьки і свій ситий животик. А якщо це нас ще й надихне до звершення кулінарних подвигів — то це ж взагалі щастя! Залишається тільки побажати ні пересолу, ні недосолу!

• Ходити цілий день по м’якій траві, квітах і навіть білих стежках босоніж. Особлива радість у спекотний день — росяна трава. І солодка джерельна вода, зачерпнута долонями.

• Навесні та влітку якомога більше спати, лежати, читати, відпочивати, готувати, працювати на свіжому повітрі: на гамаку між дерев, на пледі помежи трав, на пеньочках і стовбурах, на стільчиках і шезлонгах. А пікніки й садові чаювання нехай якомога частіше заміняють нам сніданки/обіди/вечері в приміщенні. Навіть дуже затишному.

Ранок тишком-нишком розчинився у тумані, і 10-та година — геть несподівано! — постукала Андріану по плечі. Жінка квапливо почала збиратися, аби встигнути до студентів на третю пару. Вона збиралася йти пішки, через парк. Із термосом, звісно. Усе — як намистини пишуть.

Великий коричневий шарф, червоні сережки, берет, мітенки, коричневі «ковбойські» чоботи, рвані джинси, улюблена вельветова куртка, яскрава парасоля з велосипедистками, вишита подружкою торба через плече, маленький зелений музичний програвач з рок-н-ролом і кантрі, шоколадна помада й крапля «мандаринових» парфумів — усе це мало якось розмалювати листопад у красиві кольори, приємні звуки й теплі запахи. Термос теж був яскравим, до речі. Бракувало хіба ще транспаранта з написом «Зимові свята, весна, літо й золота осінь настануть уже скоро!» І фабрики Віллі Вонки, аби мати змогу роздаровувати шоколадки кожному перехожому, на додачу.