Крістіна Бердинських - Єлюди. Теплі історії з Майдану

Анотацiя

Ця книжка – блог-щоденник з Інтернету, який автор розпочала під час Євромайдану. Журналістка Крістіна Бердинських, поспілкувавшись 1 грудня на Банковій із двома медичними волонтерами, написала першу історію про них на своїй приватній сторінці у соцмережі. Коли на Банковій пішов газ, ці хлопці побігли надавати швидку допомогу.

Автор щодня зустрічала на Майдані таких прекрасних людей, як ці медики. Скромних і водночас упертих і відчайдушних, із різним рівнем доходів та освіти. Хтось із Заходу України, хтось зі Сходу. Чомусь мас-медіа звертали менше уваги на звичайних людей, а саме вони були енергією та духом цих подій. 20 грудня Крістіна створила Facebook-сторінку «Єлюди-maidaners», де почала публікувати історії про майданівців та їхні фото, зроблені камерою мобільного телефону. Вона розмовляла із заможними бізнесменами, які постачали на Майдан дрова й шини, із будівельниками, студентами, волонтерами, координаторами гарячих ліній, із тими, хто працює на кухнях, живе у наметах, художниками, музикантами, культурними діячами. У січні-лютому сотні волонтерів перекладали ці розповіді на 17 мов. Люди хотіли, щоби світ дізнався, хто насправді стоїть на Майдані. У щоденнику «Єлюди» є записи про смерть і поранення, біль і сум, але також про взаємодопомогу, силу й мужність, натхнення й любов. Дуже хочеться, щоби ці історії залишилися не тільки в Інтернеті, а й у пам’яті читачів цієї книжки.

5 квiтня 2014

Мене звати Крістіна. Я автор цього щоденника. Спочатку розкажу, коли й чому він з’явився.

Звiльнення

Дуже добре пам’ятаю четвер 21 листопада 2013 року. У мене був поганий настрій через ситуацію на роботі. Майже шість років я працювала в журналі «Кореспондент», писала для рубрики «Країна». Улюблена робота, найкраща редакція. Але довелося звільнитися через зміну власника й запровадження нових правил.

22 листопада – останній робочий день. «Виплакалась» у четвер ввечері в соцмережі Facebook : «Чудовий тиждень. У понеділок написала заяву про звільнення, у вівторок наші програли у футбол [збірна України поступилася збірній Франції й не потрапила на Чемпіонат світу 2014 року], у четвер парламент і уряд поставили хрест на Угоді про асоціацію з ЄС. Чого очікувати завтра?» І лягла спати. Прокидаюся, читаю в коментарях, що вночі зібрався Євромайдан. Тобто початок революції я проспала.

У перші дні Євромайдану я більше переймалася звільненням із роботи, ніж протестом. Хотіла взяти творчу паузу на кілька місяців, прийти до тями. Але 24 листопада 2013 року все ж пішла з друзями на перше віче. Потім поїхала на Вільнюський саміт писати репортаж для одного сайту.

Ранок 30 листопада зустріла у Вільнюсі. І дізналася, що в Києві бійці спецпідрозділу «Беркут» жорстоко побили студентів. Зрозуміла, що творча відпустка зараз недоречна.

Медики

1 грудня 2013 року я висвітлювала події в Києві для іноземного видання. Пішла на Банкову. Намагалася зрозуміти, що там відбувається, і раптом побачила цих двох хлопців – медичних волонтерів, які приїхали з регіонів для того, щоби надавати першу допомогу.

Хлопці мене дуже вразили. Вони не хотіли фотографуватися. Казали, що приїхали не для цього. Потім на Банковій пішов газ, я побігла звідти на Інститутську, а медичні волонтери пішли в епіцентр подій. Написала про цих двох у Facebook . Хотіла, щоб усі знали, які у нас є хороші люди.

Тоді зустріч із медиками на Майдані здавалася чимось незвичним. Ніхто не міг подумати, що зовсім скоро в них буде величезний обсяг роботи, на Майдані робитимуть операції, діставатимуть кулі і, на жаль, накриватимуть тіла загиблих.

Єлюди

Щодня на Майдані я зустрічала прекрасних людей, як ці хлопці. Скромних і водночас упертих та відчайдушних. Із різним рівнем доходів і різною освітою. Хтось із заходу, хтось зі сходу. У кожного своя унікальна доля. Один малює картини, другий будує будинки, третій – власник бізнесу.

Почала писати про них на своїй приватній сторінці, а потім вирішила започаткувати окремий проект. 20 грудня 2013 року створила Facebook -сторінку «Єлюди- maidaners », де публікувала історії про майданівців. Назву проекту (українську й англійську) запропонували люди в коментарях. Так з’явився цей інтернет-щоденник.

Деякі розповіді короткі, деякі – великі за обсягом. Усіх майданівців фотографувала на мобільний телефон. Я не знала, коли зустріну людину, про яку захочу написати. Не хотіла витрачати час професійних фотографів, які пропонували свої волонтерські послуги.