Крістіна Бердинських - Єлюди. Теплі історії з Майдану

А далі знову почалися хвилі наступу й опору. Як це було, пам’ятаємо.

25 грудня 2013

Прийшла до будівлі МВС і побачила Уляну. Вона науковець, зараз перекладає книжки з англійської. Її шокувала новина про жорстоке побиття Тетяни Чорновіл. Інформацію про це вона прочитала зранку в Інтернеті. Потім побачила повідомлення, що на Богомольця, 10, де розташовується МВС, відбудеться пікет. Приїхала сюди десь о 15-й, але пікет вже поступово розходився. Уляна вирішила стояти далі. Побачила її там о 16.45. Біля будівлі перебували ще кілька жінок. У цей самий час два чоловіки в чорних пальто принесли у МВС новорічні подарунки. На Уляну, жінок і плакати уваги не звернули.

***

Сергій Рахманін, перший заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня. Україна». З ним теж розмовляла про побиття журналістки й громадської активістки Тетяни Чорновіл. Напередодні ввечері вона поверталася додому на авто, яке почала переслідувати машина. Після погоні на дорозі журналістка змушена була зупинитися й вибігти з машини. Її наздогнали невідомі й жорстко побили. Рахманін говорить, що ситуація з побиттям Чорновіл – це дикість. Є речі, які перебувають поза межами добра й зла і які неможливо прийняти. Якщо злочинцям це зійде з рук і якщо замовники й виконавці нападу не будуть знайдені, ніхто не застрахований від повторення цієї ситуації, – переконаний він. «Я, взагалі-то, людина, яку важко чимось вразити. А це для мене стало великим потрясінням», – зізнається журналіст.

***

З цього дерев’яного будиночка можна побачити все, що відбувається на сцені. Його легко знайти, він розташований навпроти сцени, дивіться на табличку «Верховина».

На фото – 26-річний Коля зі Львівської області, працює в Києві будівельником. На початку грудня він узяв офіційну відпустку на роботі й пішов на Майдан. Але Коля каже, що не може просто так стояти, звик постійно щось робити, тому пішов у волонтери. Одного разу в цьому будиночку провів 3,5 доби, роздаючи чай і каву, з перервою на сон по півгодини. А, взагалі-то, спить у Будинку профспілок.

Коля розповідає, що до кави й чаю кияни приносять солодощі. При мені жінка, працівниця міжнародної компанії, принесла три пачки печива. Після роботи вона заїжджає в магазин, купує щось на суму від 20 до 100 гривень, відвозить на Майдан, а вже після цього їде додому. Також люди приносять домашню випічку, інколи навіть торти й власну консервацію. Соки, компоти, варення, солоні огірки й одноразові рукавички.

З 8 до 24 грудня тут роздали 114 тисяч порцій чаю та кави (стаканчики 0,2). Тобто десь 7 тисяч порцій чаю щодня, чи 290 щогодини.

26 грудня 2013

Чудова погода, багато сонця й усмішок. І нова розповідь про прекрасних людей. Київські художники перед Новим роком вирішили створити святкову атмосферу на Майдані. У них виникла ідея розмалювати намети. Тамара (на фото вгорі) і Ганна взяли свої фарби й прийшли на Майдан. До того ж мешканці наметів висловлюють художникам свої побажання, що саме вони хотіли б побачити на своїх тимчасових помешканнях. Крім Тамари й Ганни, зараз із фарбами та пензлями в руках біля наметів ще кілька художників. Вони об’єдналися через соцмережі.

***

Юля. Професійний психолог-психотерапевт, волонтер психологічної служби у мерії. Крім мерії, психологічні служби є ще в Будинку профспілок і в Жовтневому палаці. Психологи теж організувалися через соцмережі. Кожний чергує по 3-6 годин. За останні два тижні Юля чергувала 4 рази. Люди звертаються до неї з різними проблемами. Хтось відчуває розпач і невизначеність. Часто майданівці запитують у психологів, коли і чим все закінчиться. Хтось приходить із особистими проблемами чи просто поговорити. Крім того, багато людей, особливо кілька тижнів тому, страждали від безсоння, бо щоночі чекали штурму. Психологи переконували їх, що треба більше відпочивати.

У ніч з 10 на 11 грудня Юля була вдома. Коли побачила, що починається штурм на Хрещатику, поїхала зі знайомими у центр. Була біля сцени. Каже, що та ніч нагадала їй чимось казку «Золотий ключик». Мальвіна, П’єро й Буратіно всередині, а на них наступає Карабас-Барабас. Юля – дуже світла й позитивна людина, дружина й мати двох дітей.

***

Часто запитують, як проект «Єлюди» знаходить цікавих людей. Про когось мені пишуть і розповідають знайомі, когось сама знаходжу, але найчастіше це люди, яких зустрічаю на Євромайдані випадково. Уже під час розмови розумію, що це саме той або та, кого шукала. Ось сьогодні стою біля Будинку профспілок, п’ю чай, думаю про життя. З будинку виходить жінка, зупинилася, ми розговорились. Каже, що в неї піднявся тиск, тому вона пішла у профспілки трохи відпочити, але вже повертається на своє місце. Жінка готує їжу на кухні Закарпатського козацтва. «Мене звати Христина», – каже польовий кухар. «І мене», – відповідаю я.