Крістіна Бердинських - Єлюди. Теплі історії з Майдану

31 грудня 2013

Останній запис у цьому році на «Єлюди» про Руслану. Не всі її заяви мені подобаються, але поведінка Руслани в ніч з 10 на 11 грудня точно заслуговує поваги. Запитала в Руслани, що вона відчувала в ніч штурму, особливо в перші хвилини наступу спецпідрозділів. Каже, що нічого. Пояснює, якби відчувала страх чи щось подібне, не витримала б. «Слова відповідали моєму стану. Мир і спокій. Мабуть, тому ці слова працювали», – каже вона.

На фото – Руслана з блокнотом і ручкою. Разом зі своєю командою, яка складається переважно з молоді, вона ретельно готується до зустрічі Нового року на Майдані. Так ретельно, що коментар довелося чекати понад годину. Але для «Єлюди» вона все ж зробила коротку паузу. Повертаючись до теми страху, Руслана сказала: «Мені може бути страшно, тільки якщо я прийду на Майдан і нікого там не побачу. Тоді буде страшно».

Хочеться подякувати Руслані за її енергію й самовідданість, а усім побажати добра й здійснення заповітних мрій у Новому році. Щастя вам!

2 сiчня 2014

Марія Олійник, село Ліщинка, Кагарлицький район, Київська область. Пані Марія каже, що нещодавно відсвяткувала своє 100-річчя. Паспорт не дивилася, перевірити не можу, але вона справді дуже старенька. Вдалося поговорити з нею після її виступу на великій сцені. Вона завершила свою коротку промову словами: «У мене здоров’я, як у вола». Бабуся розповідає, що приїхала до Києва сама, на маршрутці. Село розташоване за 70 км від столиці. Згідно з даними останнього перепису населення 2001 року, у Ліщинці проживає 324 особи.

Пані Марія всю війну працювала в Німеччині, куди вивезли багато молодих жінок. Після повернення в Україну – у колгоспі. «Буряки полола. За десять днів гектар буряка проривала», – згадує пані Марія. Своїм життям задоволена, у неї троє дітей, багато онуків. Дуже енергійна й щаслива. Ходить із двома дерев’яними палицями, але хвалиться, що любить танцювати і вони їй не заважають.

3 сiчня 2014

Ще одна людина, про яку варто написати. Сергій, 20 років. Вірменин за походженням. Народився й живе в Україні, у селі Березнуватівка Дніпропетровської області. На Євромайдан приїхав 8 грудня.

Сергій постійно чимось зайнятий. Він стоїть в охороні або рубає дрова на Мальтійській кухні. Часто це бачу. Розповідає, що із самого початку дивився по телевізору новини про Майдан і не міг спати ночами. 7 грудня сусід підвіз його на машині до Дніпропетровська. Сергій шукав, де в місті збираються люди, які підтримують київський Євромайдан. Шукав, шукав – і не знайшов. Тоді поїхав на вокзал. Купив квиток на потяг до Києва. Батькам зателефонував уже з Майдану. «Батько запитав: ти куди зник?» – переказує розмову хлопець. Коли дізнався, де син, дуже розхвилювався. Просив бути обережним.

Сергій спить у наметі або в Будинку профспілок. Запитала, чому приїхав. «Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні», – відповідає він.

Учора Сергій попросив безхатьків, які грілися в підземному переході біля станції метро Майдан Незалежності, щоби вони не розкидували сміття навколо себе, адже є смітники. Один безхатько став жалітися, що сам він із Одеської області, що його та інших «хлопців» привезли у Київ і сказали просто ходити по Майдану. Думаю, хтось дуже хоче створити відповідну телевізійну картинку.

Сергій вільно спілкується українською. Нещодавно у межах проекту про Шевченка читав на Майдані уривок із поеми «Кавказ».

5 сiчня 2014

Настя, 23 роки. Краматорськ, Донецька область. Фотограф, учасник Євромайдану у Краматорську. Але потрібно розуміти мас-штаби цієї акції. Настя розповідає, що після побиття студентів у її місті на вулицю вийшли 100 чоловік. 1 грудня вони оголосили безстрокову акцію протесту. Щодня на неї на кілька годин приходять десь 7-10 чоловік. Настя серед них. Вона непартійна, просто це її громадянська позиція. Дівчина була кілька разів у Європі й хоче, щоби країна йшла саме у європейському напрямку.

Новий рік Настя зустріла з батьками вдома. Десь о 2-й ночі пішла з друзями у центр міста. Біля місця, де збирається Євромайдан, встановлений прапор ЄС. Прапор вихопив п’яний чоловік і пошкодив. Іншого в них немає. У Краматорську неможливо купити прапор ЄС, попередній передали з Києва. Прапор уцілів, але, якщо його знищать, наступний, напевно, самі пошиють, каже Настя.

Запитала її, чи пригощають протестувальників у Краматорську чаєм, кавою, бутербродами. Каже, що за місяць протесту кілька разів приносили чай. Але євромайданівці з Краматорська нічого й не очікують. Для них головне – висловити свою думку й позицію, навіть якщо їх дуже мало.