Надійка Гербіш - Теплі історії до шоколаду

• Слідкувати, щоби обличчя й руки завжди були зволоженими хорошим кремом чи олійкою — бо тільки-но вони починають шершавіти, з’являється неприємне відчуття, настрій псується… А коли шкіра в міру зволожена, то й красиво, і здорово, і приємно.

• Навчитися казати «ні» — страшезно важко, неприємно, іноді боляче. Але коли ми беремо на себе занадто багато завдань через те, що боїмося комусь відмовити, страждають усі. Робота, виконана через «мус» — погано виконана робота. А щоб уникнути таких сумних наслідків, варто постаратися не забувати чарівне слово із двох букв. Однак не зашкодить намагатися реагувати навіть на неприємні листи негайно — «ні» треба навчитися казати і власному відкладанню справ у довгу скриню.

Розіславши дівчатам «намистини», Ада взяла свій планівник, розписала по днях графік розгрібання «мотлоху» й зрозуміла, що будні видадуться геть сірими, якщо туди не додати свята.

Що ж, доведеться планувати ще й свято! І вона засіла за другу порцію «радостей».

• Давайте ділитися своїми «намистинками» і рецептами щастя з іншими. Бо ж знаєте: найбільше набуває той, хто віддає! А потім, записавши рецепти на маленькі кольорові листочки, скрутити в трубочки, закинути у велику круглу скляну вазу, перемішати їх і витягати — кожна по черзі! — зачитувати вголос і відповідально ставитися до виконання! Але для того спершу треба влаштувати якісь посиденьки.

• Можна організувати вечірку в стилі potluck — «горщик на вдачу». Кожен приносить на зустріч свою страву. Але домовлятися з іншими, яку саме — не можна. Має вийти дуже цікаво (аби тільки Олеся не принесла молоко, а Інна тоді ж — рибу)! Та й не так страшно приймати гостей — адже зусиль багато докладати не треба, а стіл заповнений. І свій посуд кожен забере з собою, не треба буде багато мити.

• Ще рукоділля. Зовсім не обов’язково щось вміти робити, можна ж просто понашивати безліч ґудзиків на стару сумку і вже буде добре. Крім того, при такому занятті розум не обтяжений усіляким непотребом, тож можна й подумати над чимось цікавим і важливим.

• Сюди, якщо на те пішло, згодиться будь-яка творчість. Особисто я, коли пишу, то забуваю про все на світі. Для когось це малювання, фотографія, танці, музика, спів… Та будь-що! Головне, щоби творчості було багато… І щоби вона була натхненна.

• Співати вголос! Відмазки «в мене немає голосу» не приймаються.

• Є ще одна чудова терапія: розмови пошепки вночі. Про космос і правдивість історій висадки американців на місяць, про спогади і мрії, про смішне за день і про те, що неприємно вразило — та про все на світі, лиш би надворі стояла нічка, ковдра була теплою, голоси — тихими, а світло — максимум від місяця чи свічки. Бо електричне світло в таких випадках псує всю романтику.

• Частіше кліпати. Це зволожить очі, буде для них чудовою гімнастикою, вони перестануть боліти, якщо вже почали. А ще це виглядає дуже зворушливо й кумедно, і люди навколо почнуть усміхатися!

• Говорити людям приємне. Навіть тим, які не вміють усміхатися. Мама часто казала мені, коли я була малою: говори про людину завжди так, ніби вона це чує. І якщо тебе щось у комусь не влаштовує — скажи це, передусім, цій конкретній людині. Дотримуючись цього, маємо менше шансів страждати від почуття провини й усвідомлювати себе лицеміром. А це теж неабияке щастя.

• Грати в ігри — всілякі, розмаїті, головне — добрі й веселі. Одна з чудесних «ігор» — дарувати квіти. Собі, рідним, коханим, друзям, знайомим… і навіть незнайомим!

• А ще пити чаї/кави надворі — в саду, в парку з термоса, у лісі, на балконі, врешті-решт! Це справжня насолода!

За вікном розлігся густий блакитний туман. Починався листопад. То був єдиний місяць у році, який Ада ну ніяк не могла назвати «своїм». Наставав листопад — і вона мріяла про Різдво, весну, літо, золоту осінь. Тобто, про будь-яку пору року, в якій би не було листопада. Осені вистачало би й два місяці. А зимі можна було б додати ще один. Або ж розпочати зиму швидше, а зайвий місяць додати весні. Ну чи літу. Зате якраз у листопаді молодій жінці дуже добре мріялося, писалося, випікалося смаколики, читалося й приймалося гостей.

Костик поцілував дружину й поспішив на роботу. Вона лукаво усміхнулася, як тільки за ним зачинилися двері. Учора звечора, уже передчуваючи листопад, вона зготувала йому обід — яскравий салат, котлету й пиріг із ожинового варення на десерт. А вранці, поки чоловік намагався прокинутися під гарячим струменем води, Андріана зробила ще тости й, загорнувши всі ці наїдки в кольоровий папір, охайно поклала їх у Костикову сумку.