Коли Соломії виповнилося одинадцять, батько пішов від них. У нього вже кілька років був постійний коханець, і він нарешті наважився сказати про це дружині. Пропонував продовжувати жити разом, аби не травмувати дитину, але мати зі скандалом вигнала його з дому. Соломія пригадувала, як після цього до матері стали частіше приходити подруги, вони зачинялися на кухні, пили солодкі лікери маминого приготування, і до Соломії іноді долітали уривки фраз про те, «як він міг», «ти така ідеальна господиня», «кинути таку жінку — злочин», «він ще пошкодує, бо такої іншої більше немає». Тепер Соломія розуміла, що все це була правда, її мати дійсно ідеальна не лише господиня, а й жінка, мати, подруга, людина. Усі її дії можна було б записувати в книжечку корисних порад правильної поведінки дітей і дорослих. Вона завжди говорила тільки правду, заступалася за слабших, годувала бездомних тварин, усіх жаліла, ні на кого ніколи не підвищувала голосу, усе, що робила — робила бездоганно. Але навіть якби її батько не виявився геєм, то саме це й зруйнувало б рано чи пізно їхні стосунки. Бо з часом ця бездоганність стала вартувати матері все більших зусиль і поволі витісняла з неї все, що заважало — слабкість, вразливість, емоції, почуття. Соломіїна мати була настільки зосереджена на власній організованості й бездоганності, що на будь-які відхилення від запланованого просто не була здатна. Усі батькові намагання проникнути за її ідеально холодний фасад були приречені на невдачу. Якщо він хотів уникнути чергового генерального прибирання в суботу й спонтанно кликав усіх поїхати в ліс посмажити сосиски, мати або пручалася, мотивуючи це незапланованістю, або погоджувалася й моментально кидалася збирати все, на її думку, необхідне. Шукала на антресолях пікніковий кошик, перемивала зібраний у ньому пластмасовий посуд, витирала його рушником, мила овочі, чистила від шкірки огірки й помідори, обдавала кип’ятком цибулю, акуратно складала до окремого мішечка почищені зубці часнику, не менш акуратно нарізала хліб, накривала все це туго накрохмаленими серветками й поміщала масло в банку з холодною водою, навіть якщо їхати вони збиралися недалеко і йому не загрожувала перспектива розтанути. Зазвичай ці ретельні збирання тривали так довго й вартували стількох зусиль, що вся радість від спонтанної поїздки минала й вони понуро сиділи біля вогню, з’їдаючи ідеально засмажені сосиски, а мама коментувала їжу інформацією про вміщені там імовірні канцерогени.
Довший час батько продовжував грати роль ідеального та слухняного чоловіка, поволі покидаючи намагання реанімувати стосунки, що все більше кам’яніли й перетворювалися на застиглий у своїй бездоганності фасад неіснуючої будівлі.
Після того як батько пішов, Соломія рік не розмовляла. Мама водила її до кількох дитячих психологів, але нічого не допомагало. У одинадцятирічної доньки була перша справжня доросла депресія. Вона мовчала в школі, мовчала вдома, виконувала лише письмові завдання, від виконання усних відмовлялася.
Через рік вона заговорила знову, але це вже була інша Соломія. Доросла, заглиблена в себе, змужніла від першої та найбільшої в житті втрати.
Відтоді всі її чоловіки були для неї лише спробами віднайти втрачену батькову відданість. А оскільки вони й близько не могли дорівнятися до батька, то Соломія і ставилася до них із відповідною поблажливістю, нікого не сприймаючи надто серйозно. Її життєрадісність, емоційність і спрага новизни якось химерно співіснували із захованою десь дуже глибоко чорною меланхолією та цілковитою зневірою. Про цю приховану сторону її натури знала, здається, лише Христина. У Соломії було ідентичне з Христиною заглиблення під грудьми, тільки повернуте в інший бік. До Христининого заглиблення краще пасував за формою кулак правої руки, а до Соломіїного — лівої.
* * *
Одного разу в розмові зі знайомою Христина сказала:
— Часом я шкодую, що не народилася гетеросексуальною. У мене дуже розвинені опікунські риси, і я могла б стати чудовою матір’ю і подругою чоловікові. Але не судилося.
Згодом, у якійсь іншій компанії, ця знайома, яка була бісексуальною, сказала:
— Христина шкодує, що не народилася нормальною.
Сексуальна орієнтація часто ставала предметом розмов Христини зі знайомими. У цьому було щось підозріле, адже якби вона була гетеросексуальною, то обговорювати це нікому не спало б на думку.
Їхні стосунки з Евою були вільними від будь-яких зобов’язань. Час від часу Христина залишалася в Еви на ніч, іноді вони разом ходили в якийсь лесбійський клуб, де Ева або хтось із її знайомих платили за Христинину випивку. Одного разу вони взяли з собою Соломію, і та була вражена, що це чи не вперше в освіченому німецькомовному товаристві до неї поставилися як до рівної, а не як до людини другого сорту. Христина подумала тоді, що й справді, її сексуальна орієнтація, яка вдома лише додавала їй проблем, тут радше допомагала, бо лесбійки тут відчували із лесбійками-заробітчанками більшу солідарність, ніж із подругами з країн євроспільноти. Ева навіть розповідала Христині, що мати подругу-східноєвропейку вважається особливим шиком, бо жінки, які приїздять на заробітки, здебільшого аж за кордоном відкривають у собі латентні сексуальні схильності. Виховані в суворих патріархальних родинах, східноєвропейські жінки їхнього з Евою віку іноді навіть не замислюються над можливістю іншої сексуальної орієнтації, окрім загальноприйнятої. «Відкрити» таку латентну лесбійку вважалося справжнім везінням, адже такі жінки, як правило, володіли колосальним нерозтраченим сексуальним потенціалом, що обіцяло бурхливі й часто довготривалі стосунки. Вірність і самозреченість, характерна для українок, теж була рідкісною в лесбійському середовищі й дуже цінувалася.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу