Наталка Сняданко - Фрау Мюллер не налаштована платити більше

Іноді Христині здавалося, що саме відчуття безвиході, яке охоплювало їх усіх під час чергової сварки без причини, як і згустки безпорадного суму, поволі накопичувалися в материних грудях і перетворилися на ту саму пухлину, яку їй забракло сили усунути.

Після смерті матері бабця відразу ж запропонувала синові з онукою перебратися в її просторий будинок за містом і продати власну квартиру. Але батько чомусь не поспішав цього робити. Чи то чоловіче єство в ньому раптом прокинулося, чи то просто не хотілося займатися переїздом. Він, за своєю звичкою, не відмовляв бабці, а лише відкладав здійснення плану на невизначене майбутнє.

Тоді бабця вирішила взятися за справу самостійно, найняла маклера й почала намагатися продати батькову квартиру. Батько знову не протестував відкрито, але щоразу, коли приходили зацікавлені, спершу називав непомірно високу ціну, а потім перераховував усі можливі недоліки квартири, включно з тим, що панельні будинки взагалі не розраховані на довший термін експлуатації, ніж сорок років, тож, за його підрахунками, цій квартирі недовго залишилося й не надто є сенс її продавати.

Продати квартиру бабця так і не встигла. Не минуло й року після маминої смерті, як у бабці також знайшли рак. У неоперабельній стадії.

Поховавши матір, батько продав особняк і власну квартиру в панельному будинку і купив два помешкання в центрі. В одному вони з Христиною жили, друге здавали квартирантам. Він став більше пити й зовсім не цікавився життям доньки. Іноді вони не розмовляли цілими тижнями.

Часом, коли Христина приходила до батька зі своїми проблемами, що траплялося все рідше й рідше, він уважно слухав її, дивився на неї своїми яскраво-голубими очима й замість поради просто знизував плечима. І Христина згадувала, як дратувалася в схожі моменти мама, як горбилася, ніби від удару в спину, схиляла плечі й понуро брела геть. А батько лише дивився їй услід.

Христина завжди була старанною ученицею та слухняною дівчинкою. Аж коли їй виповнилося вісімнадцять, у неї почався запізнілий юнацький бунт. Вона обрізала косу, зробила татуювання на правому плечі й стала солісткою панківського гурту. Викладачі спеціалізованої музичної школи, де вона вчилася, заламували руки, викликали батька, благали вплинути на доньку. Але він лише звично знизував плечима й казав як завжди:

— Ну що я можу зробити? Вона однаково мене не послухає.

Христина почала курити траву, завела кількох дорослих коханців і ще кількох коханців-однолітків, зробила перший аборт. Потім вступила до консерваторії — й усе різко завершилося. Вона знову запустила довге волосся, почала вбиратися в спідниці до п’ят і намагалася вивести татуювання. У консерваторії вона була зразковою студенткою, і батькові не раз натякали, що якби він поговорив із завкафедрою, то доньку могли б залишити в аспірантурі, узяти до оркестру, відправити на стажування за кордон. Але батько не ходив говорити із завідувачем кафедрою, і Христина просто закінчила консерваторію з відзнакою, а потім пішла працювати до музичної школи, бо там звільнилося місце й закохана в батька всемогутня секретарка директора вибила це місце для Христини.

На четвертому курсі Христина вже ходила в лесбійські кнайпи й користувалася там популярністю. Вона не особливо крилася з цим перед батьком, але він ні про що не питав, якщо вранці за сніданком зустрічав чергову Христинину подругу в себе на кухні. Після закінчення консерваторії Христина перейшла жити у квартиру, яку вони досі здавали, і протягом перших півроку надовше зійшлася з однокурсницею, з якою вони навіть планували разом жити й усиновити дитину. Але через півроку однокурсниця зрадила Христині, і відтоді вона вже більше ні з ким не планувала спільного майбутнього.

Одного разу їй наснився сон, у якому вона сиділа в темній кімнаті і дуже боялася. Поряд із нею була Ева та три порожні стільці. Ева просила Христину уявити, що на стільцях сидять її батько, мати й бабця, і спробувати поговорити з кожним із них про все, про що вони не договорили в дитинстві. Христина не хотіла, стверджувала, що не знає, про що можна з ними говорити. Тоді Ева запитала її, чи відчуває вона ступні своїх ніг. Христина замислилася й справді відчула, як до ніг приливає тепло. Потім сказала:

— Гаразд, я поговорю, але нехай кожен із них приходить окремо. Спершу бабця.

І на порожньому кріслі перед нею з’явилася бабця. Крісло від цього стало відразу вищим і якимось чистішим, Христина також випросталася, поправила на собі одяг і привіталася: