Наталка Сняданко - Фрау Мюллер не налаштована платити більше

— А ти?

— Я завтра на роботі.

— Я теж.

— Ну тоді ми нікуди не поїдемо.

— Значить, не поїдемо.

— Слухай, так не можна, я не розумію, що з тобою відбувається. Ти ж завжди так чудово все вміла планувати.

— Просто що б я не запланувала, твоя мати однаково потім втрутиться й нічого з цього не вийде, бо ти зробиш як вона скаже. Тож навіщо я буду заводитися з цим.

— Ну, але зараз тут немає моєї матері. Ми можемо самі все організувати й самі все вирішити.

— Гаразд, давай поїдемо на море. Але пообіцяй мені, що не будеш переносити всі наші плани, якщо перед самою поїздкою твоя мати знову, як минулого року, раптово вирішить, що їй потрібно зробити ремонт у коридорі й що зробити це мусиш ти.

— Ну, але ж їй справді потрібно було зробити ремонт у коридорі.

— Саме в час нашої відпустки?

— Коли я на роботі, то не маю на це часу.

— Але ж можна було запланувати це заздалегідь. Я стільки набігалася, поки все організувала, а потім ми змушені були відмінити поїздку.

— Ну, але ж погодься, що іноді слід жертвувати своїми приємностями задля інших людей. Мама не робила ремонт у коридорі багато років, а на море ми ще поїдемо, й не раз.

— Тоді давай цього року ти сам організуєш поїздку.

— Сонечко, я ж не зможу без тебе. Там стільки всього треба подумати, передбачити. Давай разом.

— А пообіцяєш, що не будеш переносити?

— Ну, я спробую…

— Ні, я не буду нічого робити. Хай краще я відразу знатиму, що ми нікуди не поїдемо, ніж знову все буде як завжди.

— Слухай, ну скільки вже можна про це говорити. Побачиш, цього разу все буде гаразд.

Але все знову складалося як завжди. Вартувало батькам щось запланувати без відома бабці, як вона в останній момент вигадувала якусь непереборну перешкоду, і в батька ніколи не вистачало сміливості їй відмовити.

Мати часто звинувачувала свекруху в усіх проблемах, а свекруха, як і належиться, відповідала їй взаємністю. Але насправді в стосунках батьків усе було складніше, як і в кожних стосунках. Материна пасивність дратувала батька не менше, ніж її спроби домінувати. Точніше, його дратувала непередбачуваність її реакції — іноді мати наполягала на своєму, опираючись усім і всьому, а потім без жодних видимих на те причин раптом ставала такою пасивною, як зараз, і взагалі ніяк не реагувала. Раз звинувачувала батька в безініціативності та інфантильності, а потім, навпаки, у тому, що він тероризує її та не дає нічого вирішити чи вплинути на його рішення.

Непослідовним був і батько — він брався вирішувати щось лише тоді, коли йому самому чогось дуже хотілося, і тоді не терпів жодних інших думок. Наполягав на своєму, навіть якщо бував явно неправий, і болісно реагував на будь-які спроби матері втрутитися в процес прийняття рішення. Але на етапі втілення цього рішення вимагав від матері, щоб вона в усьому йому допомагала, й страшенно ображався, якщо вона відмовлялася. Натомість у справах, які не дуже його цікавили, намагався перечекати, зробити вигляд, ніби його це не стосується. А якщо мати надто вже докучала претензіями, то обіцяв щось робити й безкінечно відкладав, аж поки в мами не здадуть нерви й вона не вирішить усього сама. А вона зазвичай так і робила, але потім починала дорікати цим батькові. По суті, вони обоє застосовували ту ж тактику, мабуть, саме через це вона так і дратувала їх обох.

У її дитячій психіці всі ці уривки не так розмов, як інтонацій, сварок, образ і напруженого мовчання злилися в якусь безкінечну музичну композицію, талановито скомпоновану, але в поганому виконанні. Складний концерт для камерного оркестру, у якому погано настроєні інструменти й невмілий диригент уперто намагаються порозумітися, але їм так і не вдається. Коли інтонації батьків ставали підозрілими, Христина, відчуваючи наближення чергової сварки, почувалася як тварина в клітці, яка не знаходить собі місця через наближення грози. І не може поділитися цим знанням із нечутливими до таких речей господарями, які бачать неспокій тварини, дивуються і мовчки доливають їй води та підсипають корму, інтерпретуючи поведінку тварини відповідно до власних примітивних уявлень.

Іноді їй сниться чергова сварка батьків і вона з жахом прокидається від усвідомлення, що вже була близька до того, аби помирити їх і щось назавжди поміняти в зламаному механізмі свого дитинства, але так і не змогла. Цей сон часто переходить у класичний варіант: сон страху перед іспитом, вони зливаються, і під ранок вона вже не знає, чого боїться більше — того, що в кінці знову побачить маму в труні, чи того, що їй занизять бал за сольфеджіо.