Галина Вдовиченко - Купальниця

вала ніжна тепла хвиля. Він не дасть обставинам взяти гору.

Він знову здивує себе — як тоді, коли кинув усе і подався світ

за очі за дівчиною з магічним поглядом та пишним волоссям.

У тому своєму, київському, житті йому було затишно і звикло, йому було зручно, але він видерся звідти, він зміг. І тепер змо-

же. Бо отримав уже те, чого прагнув понад усе, — бути з Каро-

ліною, торкатись її перламутрово-шовковистої шкіри, відчу-

вати її свіже дихання, відкривати в собі пристрасного коханця, яким, як йому здавалось дотепер, він ніколи й не був.

Дзеленчання ранкового трамвая за вікном сповістило про по-

чаток нового дня. Посеред вуличного газонного острівця між

двома трамвайними коліями цвірінькали жваві горобці, нічний

дощ та ранкове сонце додали чистоти та виразності всім барвам

довкола, дахам, балконам, невеличкому кіоску на тротуарі. Усе

було яскравим та вмитим, усе обіцяло зміни до кращого.

* * *

Цей хлопець, що йшов назустріч, був з того села, де їхня школа, куди з Висічі автобусом «Школярик» возили дітей. Пізнала йо-

го одразу, хоча він помітно витягнувся, як підліток за три міся-

ці літніх канікул, а був же студент, на два роки старший від неї.

— Вітьку, стій! — зупинила його Кароліна.

Вітька став стовпом, усмішка від вуха до вуха.

— Що це з тобою? Далі ростеш?

Вітька розвів руками, ну що, мовляв, що є, то є.

134

— На себе подивись, — отямився. — Яка зробилася! Панян-

ка львівська… Що тут робиш? — у нього було характерне м’яке

«р», він видобував цей звук звідкись із піднебіння.

— Живу. Я заміж вийшла.

— Недовго ж дівувала! — широка усмішка не сходила з йо-

го обличчя. — А я вчуся, на філологічному. Самі дівчата і я, прикинь!

Вітька провів Кароліну по вулиці Коперніка до перехрестя, до перетину зі Стефаника-Словацького і, зупинившись на ку-

ті Головпошти, запропонував, якщо вона, звичайно, нічим не

зайнята, попрацювати волонтеркою на «Форумі видавців». Не-

довго, лише чотири дні. А що треба робити, запитала вона. І він

швидко ввів її в курс справи, наступного дня показав, де пра-

цюватиме, і не встигла Кароліна отямитись, як вже збиралась

на роботу. З брами вийшли разом. Олег посунув угору пішки, в кінець їхньої вулиці, у якусь невеличку фірму, його взяли ту-

ди на випробувальний термін. І навіть це визначення «випро-

бувальний термін» його не образило, навпаки видалося свід-

ченням серйозності намірів працедавців. А Кароліна рушила

до центру, до Палацу мистецтв на Коперніка, де починався

книжковий форум.

Її робоче місце — праворуч від входу, за інформаційним

стендом під дашком. Ще Форум не відкрили, а у вхідній гале-

реї з двома входами-виходами та квитковою касою вже снови-

гали люди. Вітька провів з дівчатами інструктаж, докладно по-

яснив, як орієнтуватись у списках, де відзначати учасників

форуму, де пресу і які кому інформаційні матеріали видавати.

Запізнілі видавці ще заносили стоси запакованих книжок, тя-

гли їх перед себе, підтримуючи підборіддям. Ще не всі стенди

були облаштовані, як уже підходили на реєстрацію перші жур-

налісти.

Кароліна працювала разом з дівчатами з філологічного фа-

культету, Олею-першою та Олею-другою. Або Олею-великою

та Олею-малою. На початку був навіть час пороздивлятись на-

135

всібіч, але о десятій годині рушив суцільний потік людей, лед-

ве встигали їх реєструвати.

— Ваше прізвище? — запитала Кароліна невисоку щуплень-

ку жінку, що привіталась ледь чутним голосом. На обличчі жін-

ки не було жодної косметики, як у Кароліни. Можливо, вона

теж мала алергію на туш, а швидше, байдужа до таких речей.

Її волосся кольору тьмяної бронзи світилось на сонці золота-

вим німбом навкруж голови.

Жінка відповіла. Кароліна заходилася шукати в списку жур-

налістів літеру «П».

З-за спини випливла енергійна Оля-перша, відтіснила Каро-

ліну, хутенько поставила пташку в іншому списку і подала ру-

доволосій жінці полотняну торбу з програмою Форуму та яки-

мись брошурами.

— Ти що? — накинулись обидві Олі, коли руденька відійшла

від стійки. — Письменників не пізнаєш? Сказано ж було, вони

в окремому списку!

А чого вона мала їх пізнавати, тих письменників? Навіть їх-

ні прізвища їй ні про що не говорили. Вона запитувала в кож-

ного, де шукати їхні прізвища, у яких списках; перепитувала, якщо недочула, гамір стояв навколо. І всі чемно повторювали, лиш один сивочолий огрядний чоловік із таким щирим здиву-