Галина Вдовиченко - Купальниця

— Нікого там, взагалі, а не лише тепер! Кажу, нікого, — по-

яснював батько. — І ті квартири, вони нічиї, бо відомчі: жи-

131

веш тут — маєш помешкання… А зараз нема де працювати,

тому й попит на житло відсутній. Тут ті тримаються, кому їха-

ти нема куди. То ж, приїжджай — живи, — батько зробив ши-

рокий жест рукою, — проковтнув міцне слівце, що мало не

вискочило услід. Він якось навчився, принаймні у присутнос-

ті Кароліни, утримувати ті слова за зубами, вони лиш визи-

рали назовні наприкінці речень, як обережні звірки. Губи

батька помітно рухались, але додати звуку в пантоміму він не

наважувався.

Мама і Кароліна вже полягали, а з кухні ще чулося бубо-

ніння. Олег розказував про село на Волині, де колись жив йо-

го дід, а зараз нема до кого й поїхати; а сьогодні той ліс, і ті

вулики нагадали йому дідові місця. І розпитував батька, чо-

му тут не відбудують господарство, про яке всі згадують? Чо-

му на такій землі — і без роботи? А батько йому: земля гро-

маді не належить… І в «бумагах» усе заплутано, і бу-бу-бу, і бу-бу-бу… Купочка сірих, волохатих опеньків ворухнулись

на дні кошика. Найменші, які лиш можуть бути. Навіщо такі

дрібонькі зривати? Ворухнулись — і давай одне за другим

у повітря підніматись. Роберте, гриби! — хотіла гукнути, щоб

брат не проґавив, не погубив те, що назбирав. Але в неї чо-

мусь не вийшло гукнути, як ніби голос пропав. Лише диви-

лась, як гриби з прозорими крильцями розлітались. Бджоли.

Прокинулись від сонячного світла в очі, від гарячого тепла

променів на щоках. Зазбирались до Львова. Олегів зелений

«Міцубіші-Лансер» справив на сусідів неабияке враження.

У багатьох знайшлося діло на подвір’ї, коли в супроводі ма-

ми і тата з торбами, наповненими городиною, львівські гос-

ті вийшли до машини. П’яничка-сусід з першого поверху три-

мався за стовбур дерева, заточуючись, десь вже хильнув

зранку або від вчорашнього ще не відійшов. Сусідка з третьо-

го поверху вийшла зі своїм коромислом, багатоцільового при-

значення, з двома відрами на ньому та одним у руці. Коли вже

132

працював мотор, надійшов дядько Степан з подарунком, при-

ніс літровий слоїк, завитий у газету — квітковий мед нового

сезону.

2

Товариш Олега повернувся з Хорватії. Пожартували по теле-

фону, домовились про зустріч на завтра, на одинадцяту ран-

ку, після наради. Наступного дня Олег вийшов до машини

пружною ходою, щось наспівуючи. Кароліна спостерігала з ві-

кна кухні, як він, намагаючись не замастити рукав костюма, протирає лобове скло, і вперше зауважила ледь помітну ли-

сину на маківці, зворушливу незахищену місцинку на його ті-

лі. Мала б давно її зауважити, а побачила на відстані.

Чекала на нього, але не сподівалась, що повернеться так ра-

но, з сірим обличчям, розчавлений новиною: його інститут-

ський приятель, працедавець та вже майже шеф, помер від сер-

цевого нападу, на світанку того-таки дня, у власній квартирі

після повернення з відпочинку.

Востаннє Олег бачив свого товариша на зустрічі з однокурс-

никами кілька років тому, з того часу вони спілкувались теле-

фоном, і дуже рідко; близькими друзями ніколи не були, але ця

несподівана смерть глибоко вразила Олега.

Співзасновники фірми мали свої плани щодо майбутнього

бізнесу і послуг досвідченого юриста не потребували.

Того вечора він кохав її несамовито й жадібно, відчуваючи, як ніколи, неповторну цінність кожної хвилини, надто — біля

коханої жінки, від якої віяло силою весняного лісу. Бо таке жит-

тя: будуєш плани на завтра, жартуєш з товаришем, засинаєш, відчуваючи поруч шовковисте плече, певний цієї миті, що те-

бе теж люблять. Але цей вечір може бути останнім у твоєму

житті.

Олег прокинувся на світанку і не одразу пригадав, що поспі-

шати йому тепер нікуди. Лежав із заплющеними очима. Каро-

133

ліна теж ворухнулась, сопнула по-дитячому і знову запала

в сон. Він прислухався до її глибокого рівного дихання, до сво-

го нового відчуття, ледь означеного, що йшло зсередини, з гру-

дей, де бриніла щемким звуком мовчазна дотепер струна. Усе

треба було починати спочатку, шукати роботу, зв’язки та мож-

ливості, зрештою, у нього і вибору не було — лише все почи-

нати спочатку. Усе з нової сторінки. Грошей на карточці зали-

шилося обмаль, але що це було в порівнянні з тим, що поруч

з ним була Кароліна. Від одного погляду на неї його затоплю-