Галина Вдовиченко - Купальниця

чись дизайнерськими пропозиціями, далекими від подарунко-

вої сфери. Вона зменшила частку платні за роботу пакуваль-

ниці в загальній сумі за послугу, запропонувавши натомість

ширший вибір матеріалів для оформлення подарунків. Покуп-

ці, вивчивши таблицю цін, охоче замовляли складні пакуван-

ня, заощаджуючи на оплаті праці пакувальниці.

Спробувала прогнозувати напливи замовлень, але з цим на-

разі не складалося. Покупців біля пакувальної ятки було то гус-

то, то пусто.

Виведи алгоритм, — радив брат, знатимеш, чого й коли че-

кати. Вона добряче підзабула, що воно таке, алгоритм; брат по-

яснював «на хлопський розум»: коли відвідувачів більше? у які

дні та години? у зв’язку з чим?..

І Кароліна намагалась зрозуміти, з чим пов’язаний попит, чому в певні дні покупці йдуть, як рибки косяками, і вона лед-

ве встигає, і навіть від заготовок, зроблених у вільну хвилину, нічого не залишається. А певні дні стають провальними, бо

ніхто нікому не готує приємних сюрпризів. Жодної системи, жодної залежності від годин, дня тижня, свят та отримання

зарплатні так і не вивела вона завдяки своїм спостереженням

та записам.

Натомість вивчила певні особливості покупців, на які потро-

хи навчилась зважати. Найекономнішими замовниками були

жінки, вони намагались вибрати папір подешевше і відмовитись

69

від витребеньок, якщо ціна обгорткових цікавинок видавалась

їм завеликою. Найменше звертали увагу на ціни безтурботні

підлітки. Могли повигрібати з кишень усе. Головне — щоб бу-

ло прикольно, щоб дивувало та шокувало — якщо подарунок

призначався для ровесників, і щоб виглядало солідно, у межах

очікуваної традиційності, якщо — для мами або вчительки.

Об прилавок грюкнула яскрава бляшана коробка з печивом.

По трьох її гранях гуляли кумедні овечки, схожі на білі хмар-

ки, а по одній — печиво, подібне на тих овечок, схожих на хмар-

ки. Павло з бляшанкою. Привітно-нейтральний погляд, ніби

не впізнає.

— Це маленький сюрприз, — довірливо нахилився до неї. —

Маленький сюрприз для моєї дівчини. Як його можна запаку-

вати? Що б ви порадили?

Оце «ви» дало остаточно зрозуміти, що й до чого. Кароліна

підхопила запропоновану гру.

— Вона любить овечок, ваша дівчина?.. Чи ви посварились

і хочете в неї попросити пробачення? У сенсі — натякаєте, що

і вона в даному випадку повелася, як вівця?

В очах Павла промайнула тінь розгубленості. Вчора вони

справді посперечались через якусь дурницю.

— Вівця? Ви думаєте, це саме так може бути сприйнято?..

Мабуть, я зробив невдалий вибір… — Павло взявся за короб-

ку. — Я можу поміняти. Там ще є коробки зі свинками…

— Та ні, — зупинила його. — Я лиш подумала, що таку гар-

ну коробку не варто завивати в папір. Краще покласти в папе-

рову торбинку. Скажімо, у таку — із зеленою травою. Десять

гривень.

— Мені подобається, — погодився він. — Це саме те, що

треба.

— Ваша дівчина — ласунка? — Кароліна сховала гроші

в шухлядку.

Павло замислився.

— Не знаю. Я дуже мало про неї знаю насправді.

70

— Ви казали: для моєї дівчини, — вона зробила наголос на

слові «моєї».

— Вона ще не знає, що вона — моя дівчина.

— А ім’я вашої дівчини вам відомо? Як її звати?

* * *

До помешкання, що винаймає Павло з товаришем, дорога не-

близька — до станції Лісної, тоді — ще хвилин двадцять марш-

руткою. Далеченько забрався Павло Панч. Але в Києві він пе-

ребуває стільки ж часу, скільки й у роз’їздах, і його влаштовує

ця двокімнатна квартира на першому поверсі старої хрущов-

ки, із заґратованими вікнами та спартанською обстановкою.

І ціна підходить, і ненабридливий сусід, хлопець з Чернігова, звідки й він сам. Зрештою, Павло тут лише ночував і в особли-

вому комфорті не відчував потреби.

Під’їзд будинку нагадав Кароліні рідну Висіч. Такі самі две-

рі — старі й обідрані, сходові клітки просякнуті смородом сміт-

тя, який виносять невчасно. Присутність Павла була тут недо-

речною — із його завжди чистим взуттям, з улюбленими білими

сорочками, зі звичкою знімати з себе порошини та відпускати

їх, відставивши пальці вбік. Це помешкання слугувало йому тим-

часовим вимушеним прихистком і наразі влаштовувало його.

Гаряче молоко парувало на столі, вони вмочували в нього

печиво-овечок. Павло розказував-показував, як він звикав до

Києва, у які історії потрапляв. Найбільш щемливі моменти